Розділ 5

Ще далеко було до опівночі, але міський транспорт вже не ходив.

Піднялися повз міський парк до центру.

- Що робити думаєш?.. - запитав Аркадій.

- Переночую на вокзалі. Сьогодні ранком кудись поїду: або в Крим, або в Сочі. Подивимося, у яку сторону буде перший потяг.

- Кинь. У мене переночуєш. Мама буде рада.

- Так ну… - непевно заперечив Павло.

Місто було порожнє й мовчазне. Скоро воно стане просинатися. День починався суботній, і багато залишаться у своїх ліжках довше. Але ті, хто працює за графіком, вже скоро встануть. І трамваї понесуть напівсонний вантаж до прохідних заводів… Салони швидко спорожніють, і стрімко наповняться іншими, гучними пасажирами, які будуть навпаки їхати в центр – на базар, по магазинах, на пляжі…

На перехресті проспектів Леніна й Металургів сіли в черговий тролейбус. Водій буркотав на пізніх пасажирів, але після того, як Павло дав йому карбованець – заспокоївся, навіть змінив маршрут.

У ріки їм знову зустрівся викрадений автобус. Як виявилося, поки Павло плескався в морі, автобус повторно вкрали вже студенти тутешнього інституту, але були зупинені міліцією.

Зійшли на зупинці, перебігли яскравий, але порожній проспект. На нарсуді горів «Мир, труд, травень». Напис цей горів щоночі цілий рік, заважаючи людям спати.

У квартирі Аркадія світилося вікно – мати чекала сина. Неприємно вкололо почуття провини – змусив матір хвилюватися. Однак же, він часто раніше залишався на заводі в нічну зміну й приходив іноді під ранок, валився спати втомлений, щоб проспати весь день і ввечері знову піти в цех.

Але мама вже знала, що Аркадій своє напівначальницьке місце втратив, і причин залишатися в нічну стало куди менше.

Коли в замку заворочався ключ, і відчинилися вхідні двері, мати піднялася із крісла, вийшла в коридор.

- Мама, у нас гості! - з порога попередив Аркадій.

- Здрастуйте… - і, нарвавшись на важкий погляд, Павло додав. - Вибачте…

- Він в нас кілька днів побуде… Ми тільки з моря, зараз обмиємося й спати.

Гарячої води не було – її відключили ще в середині травня, відразу ківшом екскаватора розпороли тіло вулиць, вийняли труби теплоцентралі. З холодною водою справа йшла не набагато краще. По будню її виключали годин з десяти ранку до трьох, вважаючи, що основна маса народу на роботі й ганяти насоси не обов'язково. Ще, бувало, воду виключали глибоко вночі, але не щодня. Коли не відключали – просто скидали тиск, так, що вода не піднімалася вище четвертого поверху.

Аркадій жив на третьому, але під рукомийником завжди стояли два цебра з водою – колись білих, емальованих, але зараз покритих бурим вапняним нальотом.

Займав ванну Аркадій недовго – холодна вода не сприяла купанню. Мама запізно пропонувала нагріти воду, але Аркадій і Павло відмовлялися.

Коли вийшов Аркадій, у ванну відправився Павло, на ходу знімаючи сорочку. На його передпліччі стало видно лілове татуювання – сумний жіночий лик.

- Хто це? - злякано зашептала мама, коли двері ванною зачинилася за Павлом.

- Мій армійський друг, ми разом служили в Монголії.

Він заліз у шифоньєр, дістав армійські фотографії, щоб показати, що от він – друг Павло сидить на броні танка, а от сам Аркадій – усмішливий і безтурботний.

- У нього татуювання. Він злочинець, він з в'язниці.

- Мамо, ну оступилася людина, він виправився. Він гарний, тільки гарячий…

- Гарні люди з татуюваннями не ходять.

- А в діда нашого татуювання було, пам'ятаєш?..

Діда кликали Георгієм, але любив він, коли називали його Жоржем, про що нагадувало сизе татуювання на пальцях лівої руки.

- Дід, коли її робив, був молодим і дурним.

- От і Павло теж молодий!

Мама замовчала, повела носом.

- Ти п'яний?

- Випили зі співробітниками по банці… пляшці пива…

- Відколи твої співробітники п'ють?

- Це інші…

Відчинилися двері, вийшов Пашка. Мама прошепотіла:

- Лягайте спати! Я постелю йому на кухні. Але, щоб завтра… Ти зрозумів – завтра! Щоб його й духу не було!

-

Суботу й неділю провели, гуляючи по місту. Зайшли на автостанцію, здалеку подивилися на «Маячок». Здавалося, немов там рівно нічого не відбулося, за винятком того, що все пиво було вже випите, і червоний вогник не горів. Вантажники меланхолійно кантували порожню тару.

Друзі поїхали на море. До пляжу ходив тільки один маршрут, забитий у вихідні до непристойності. Тому друзі поїхали кружним шляхом: дорогою, що йде через степ по кручах, а після – пішки через яри, сади.

Йшли через черешневий сад – хоча плоди вже місцями червоніли, охорону ще не поставили, і Павло нарвав повну кепку фруктів.