Розділ 3

З Марією він познайомився на виборчій дільниці, куди його направили від заводу на допомогу міліції.

Стояв чудовий день червня – то були останні вибори, коли вибирали влітку. Духмянів бузок у шкільному саду. З гучномовців неслася весела музика, у фойє школи продавалися соки-води, якісь пиріжки. Вітер, як і слід вітру, тріпав прапори, і настрій, особливо у дітей, які йшли разом з батьками, був святковим. Тільки єдиний кандидат у народні обранці дивився з портрета втомленим і нудним поглядом.

Втім, деякі створювали веселість штучно, споживаючи спиртне до й, особливо, після вибору. Та й охоронці, прямо скажемо, грішили. Міліціонер раз у раз відходив у відведений для нього клас і вертався більш п'яним.

Директор школи кудись виїхав, і залишив на господарстві молоденьку вчительку літератури. Марія Олександрівна дивилася на стражів порядку й взагалі на вибори з дивною сумішшю страху й презирства. Так, очевидно, її та Аркадія прабатьки колись дивилися на монголо-татар, які вже скорили цей край і прийшли сюди вже напідпитку за даниною.

Аркадій з поста відлучився у сад, звідки повернувся з букетом бузку. Учинок тоді здався юнакові дотепним. Але замість вдячності Марія Олександрівна посварила залицяльника за псування шкільного майна, але зробила це з якимось полегшенням: щось страшне, чого вона боялася – сталося.

Він проводжав її за північ, коли всі хулігани вже спали. Вони йшли через королівство темних п'ятиповерхівок, де світло у вікні був скоріше або знаком чийогось горя, або радості. Серце Аркадія наповнювало нерозмінне щастя. Юнакові здавалося, що він дівчині не може не подобатися: веселий, стрункий, молодий, недавно отримав посаду заступника начальника цеха на великому заводі.

У неділю вони пішли в кіно, через тиждень – на день народження до його друга…

Йому вдалося сподобатися навіть бабусям, що сидять біля її під'їзду. Їм, як виявилося, треба було небагато: не забути привітатися, не забути попрощатися, коли не поспішаєш – перекинутися слівцем про погоду, про міжнародну політику.

Втім, іноді бабусі могли сказати й щось корисне…

-

- Андрійович, не спи, обгориш! - хтось трясе його за плече. - Та й взагалі, вже пора…

Аркадій глянув на наручний годинник, кивнув: насправді – пора.

За день пожежні сходи розпеклися, і гарячий метал жарив навіть через рукавиці. І Аркадій уявляв, що зараз він спускається не з даху цеху, а по трапу зорельота сходить на незвідану планету.

Баня, чистий одяг. У виходу з корпусу зустрів Ханіна, запитав:

- Ну, як сьогодні нарада пройшла?..

- Наради не було. Старий порад не потребує. Наради збирають, щоб порадитися, а нас отут покликали, щоб було на кого горлати.

Дійшовши із Олексієм до прохідних, Аркадій зупинився у таксофона, за дві копійки набрав домашній номер Марії.

- Ти вчора не дзвонив? - нагадала Маша, після того, як привіталися.

- Затримався на роботі. Вийшов із заводу вже в темряві.

- Ти ж казав, що більше не будеш затримуватися.

- Це востаннє. Завтра – вихідні. Може, зустрінемося, погуляємо? У кіно сходимо.

- Послухай, Аркадій…

Цей «Аркадій» не обіцяв нічого гарного. Звичайно, вона називала його Аркашою, у нечасті хвилини ніжності – Кєшєю. І якщо казала «Аркадій» - це обіцяло неприємну розмову.

Так і виявилося.

- Аркадій. Нам краще якийсь час не бачитися.

- Нам? - обурився Аркадій. - Кому це нам?.. Мені – так точно треба тебе побачити. Сьогодні. Зараз же.

- Ти егоїст. Ти думаєш тільки про те, що треба тобі.

- А що треба тобі? - запитав Аркадій, тим самим допустивши помилку.

- Мені треба побути однієї. Я хочу багато про що подумати, як жити далі…

- Жити так само, як жили раніше!

- А я не хочу – як раніше!

- Машо, я кохаю тебе, виходь за мене заміж!

Було щось неможливо безглузде: от так освідчуватися в коханні, пропонувати руку й серце по таксофону.

- Аркадій, ти що, п'яний?

- Ні…

- Виходить, ти сам не свій. Будеш у порядку – поговоримо.

- Я в порядку! Я в такому порядку!.. Усе нормально, Машо…

Але він розумів – нічого не в порядку, нічого не нормально.

- Бувай.

І, не вступаючи в суперечку, вона поклала слухавку.

Він стояв у таксофона із трубкою в руці, немов скам'янілий. У голові роїлися думки, однак же ні одну не вдавалось схопити за хвіст. І він стояв би далі, якби його не ляснули по плечу.

- Начальник! Рушаймо з нами, в «Маячок». Проставиш за призначення.

- Так я ж, начебто, на посаді знижений.