*****

Марина сонно колихалася у трамваї що віз дівчину до , здавалося найбільшої, мандрівкий у її житті. Хоча і прожила Марина не так багато , всього навсього п'ятнадцять років. Вчилась дівчина ( як казала ії мати) добренько , ба тільки там де їй того хотілось. То не були такі собі складні вправи. І вона їх виконувала. 

Мати Марини багато працювала. Вона була швея. Багато замовлень , а от грошей завжди бракувало. Ба бракувало на все : на одяг , зошити , чи то на косметику яку дівчина так чекала на Різдво. Звісно що вона хотіла і поманондрувати. Хоча би Україною. Так постала її мрія побачити гори.

Особливим часом для Марини було саме Різдво. В ці дні у Львові починав спадати по ранках сніг , а дзвони лунали у костелах якось більше гучніше . Та бачила Марина як грудневий сніг спадав на Замкову гору , а  в уяві посідали Карпатські гори.

Карпатські гори. Вони снилися Марині навіть у снах , де вона літала та стрибала по них як дика кицька. 

Ну от з того часу вона і почала відкладати гроші. Спочатку не багато , а потім більше і більше. Дійшло до того , що їсти у школі їй було немає чого. А їздила вона тільки трамваєм , який довозив дівчину тільки до половини шляху.

Так здавалося що і на це Різдво ( залишиться тільки спиратися на Бога , та й то на сповіді) що мрія залишаються тільки мрією. Але вже 15 грудня вона мала квиток. Квиток до мрії. За п'ять днів. Саме на передодні Різдва. В той час коли мама готувала оселю до свята , вона поїде геть з міста.

Дівчина вирішила не казати матері. Ну на вкрай скаже вже на пів дороги до Франківська. Який ( як гадала Марина) не так далеко від Львова.

                                     *******

Трамвай , в який сіла Марина , хрустнув здається суглобами , та й рушив по заледенілих рельсах у бік залезниці.

Мама пішла на роботу , поцілувавши доньку , яка на перший погляд здавалося спала.  Але як виявилося , що Марина тільки робила вигляд що спить. Ще за дві години до того ( приблизно о четвертій годині ) дівчина набила свій рюкзак шкільний речами та продуктами приблизно на два дні , а як розтягнути то й на п'ять з гаком вистачить.

Пару джинсів , куртку та кофтинку , дівчина відклала акуратно у шафі. Упевнено що нечого не забула , Марина лягла у ліжко. О шостій зайшла мама. Поцілунок. Так стало тепло та приємно що не описати жодними словами , здавалося що всі янголи Різдва спустилися одразу до кімнати дівчини.За хвилину грюкнула дверима пішла. 

"Костел Святих Ани та Елжбети" - прогремів міханічний голос із гучномовника. І Марина посміхнулася , і здавалося що прокинувшись від сну. 

Вагон ще трохи проїхав , та завернувши перед величною будівлією із різбреними статуями , прохоепів гучномовець :

"Зупинка Львівський вокзал" , та всі двері відчинилися. Дівчина взяла свої речі та побігла що мала сили до вокзалу.

Знову пролунав гучномовець , але на цей раз вже на вокзалі " Потяг із сполучення Ектеринослав-Вена прибув до першої колії..."

Це її потяг , прийшло на думку Марини , треба поспішати. Дівчина побігла саме до першої колії. Піднялась по сходах. Паравоз заявил , та гучно спустив пару.

"Як цікаво... Вінтвжно... Старовинний потяг... На парі.." - подумала дівчинка. Третій вагон , а от і провідник стоїть біля вагону , із чотернятцьким годинником у руці.

-Прошу пана , це третій вагон?-злякано запитала Марина у дивного провідника.

-Так джевченко , то есть тшечій вагон. А у вас есть білет , прошу ?- запитався у відповідь провідник навіть не дивлячись на дівчину.

-Так є , і також маю повне право їхати самій.- підмигнувши додала дівчина.

-Дайте білет джевченко , і проходьте , не затримуйте.- Марина протягнула квиток провіднику , а той прокопенсував його та повернув його назад. Дівчина розгублено подивилася на провідника , який здавалося зблідним( надто блідим , як сам іній з ранку , а очі пусті як вода з ранку у криниці) на морозі. Паровоз засвістів , і дівчина швидко сіла у вагон.

                                  ******

Марина пройшла через коридор , де по кутах (дуже вінтвжно) горіли клясові лямпи. Пахло кіросином , сажою (яка здавалося вь'їлася в стіни) та чимось зброділим , не свіжим та здавалося солодко-огидним. Але Марина була рада і тому що мала можливість їхати , хоча би і так , аби їхати. От восьме купе. Вона була одна на цій колії. Провідник висунувся із дверей вагону із клясовою лямпою в руці подав сигнал у перед , паравозу. Паравоз сумно відгукнувся свистом , та випустивши стовп пари , повільно почав рухатися. Із лязгатом та не квапливим свистом паравоз набирав ход. 

Тим часом на вокзалі гучномовець промовив "До першої колії прибуває потяг із сполучення Дніпро-Івано-Франківськ".

                                    ******

Марина дивилася у вікно де далеко позаду лишався її рідний Львів. Не те щоб вона сильно сумувала , але було таке відчуття що можливо це на довго , хоча і їхала Марина всього лише на два дні. Але дивне відчуття що не все добре не полишало дівчину , а сердце билося надто швидко. 

За вікном крайовиди змінилися , полями і входили у пригірря Карпат. Почувся скрегіт вагону , який в їхав у якийсь не проглядний туман . Туман був на стільки щільний що не було видно нечого і на пів метра за вікном.

Пролунав стук у двері. Двері відчинилися , і на порозі постав той самий дивний провідник.

-Джевченко , вам комфортно?- блідість шкіри не куди не поділась , а тепер тимьяне освітлення додавало йому ще і жовтий відтінок , який на гадувава трішки восковий.

-Так , прошу пана. -трішки розгублено відповіла дівчина.

-Незабаром зупинка , і думаю остатня перед Станіславом. На цій зупинці сяде пані Андрухович. Гадаю ,що мені не слід казати що вона шляхетних родів , джевченко?

-А це має якесь значення яких вона родів?- ще більше здивовано запитала Марина.

-Ооо має звісно. Прошу джевченко мати до пані , по можливості ото ж бо , що єсть у вас , саму велику шану. По можливості , звісно , надавати їй допомогу на всьому протязі шляху , і служити як на то потреба стане. Знаючи пані Нінель особисто , я скажу що за пані не стане, вона дзенькі вам складе . Ба навіть як дивлячись на те що ви єсть рутенка. Я зрозуміло висловлююсь?