Слоненята і велика повінь.

Слоненята знову загралися. Але все ж прийшли до вас. Ловіть нову казку з циклу.

Слоненята і велика повінь

Цей день почався з дощу.

І це був не просто дощ, а справжня злива.

Саванна оживала після довгої посухи. Потічки й річки наповнювалися водою, озера знову ставали повноводними. Земля жадібно пила дощ. Але злива не вщухала.

Наші слоненята разом зі своїм стадом саме були біля річки.

Хтось із дорослих їв соковиту траву, хтось із задоволенням плюскався у воді, а хтось просто стояв, підставляючи спину теплому дощу.

А малі бешкетники, як завжди, гралися поруч із берегом.

Раптом Неллі насторожено вигукнула:

— Гляньте… вода піднімається!

Слоненята перевели погляд на річку.

І справді — вода почала виходити з берегів, затоплюючи все навколо.

— Бігом! — скомандував Том. — Треба попередити всіх!

Трублячи у свої хоботи, слоненята побігли до дорослих.

Першою їм трапилася мама Тима.

— Дітки, ви чого такі налякані?

— Мамо! — вигукнув Тим. — Там річка… Вона розливається!

Слониха стривожено глянула в той бік.

І вже за мить стало чути, як вода, шумлячи, мчить саванною.

Частина стада вже помітила небезпеку й почала відходити від берега.

До них підійшли інші слони.

— Нам треба шукати високе місце, — сказав старий Хом.

Слоненята почали озиратися.

Але саванна була рівна, мов стіл. Поблизу не було жодних пагорбів.

Тоді вперед вийшов ватажок Рам.

— Стадо йде туди, — махнув він хоботом. — Там земля поволі піднімається. Я пам’ятаю — далі є пагорби.

Стадо рушило.

Але вода наздоганяла.

Слоненята вже брели по коліна у воді. Вона була всюди — і під ногами, і довкола.

— Малеча — всередині! — скомандував Рам. — Дорослі — по колу. Якщо когось зіб’є з ніг, підхопимо.

Слони щільно оточили дітей і повільно, але впевнено рухалися вперед.

У далині вже виднілися пагорби.

— Ми вже близько! — вигукнув Том, підбадьорюючи Неллі й Тима, хоча й сам хвилювався.

Раптом вони помітили маленьке левеня.

Воно сиділо на гілці дерева й жалібно плакало, дивлячись на воду.

— Ми маємо допомогти! — вигукнув Тим.

Дорослі зупинилися.

— Схоже, — тихо мовив тато Тима, — левиця врятувала тих, кого змогла… А цього малюка лишила на дереві, сподіваючись, що він виживе.

— Але ж ми можемо взяти його на спину! — попросила Неллі.

Рам кивнув:

— Леви — хижаки, але не наші вороги. Допоможемо.

Він підставив спину, і левеня обережно перелізло на неї.

Стадо рушило далі.

Вода вже лизала животики слоненятам.

Раптом Неллі оступилася й упала.

Том одразу простягнув їй хобот, а мама Неллі підштовхнула доньку з іншого боку.

Нарешті Неллі підвелася.

Стадо пришвидшило ходу.

І невдовзі вони дісталися пагорбів.

На вершині сиділа левиця й вилизувала двох малят. Побачивши слонів, вона підвела голову.

Рам обережно підіймався, але левеня зісковзнуло зі спини й м’яко впало в траву.

Воно миттю кинулося до мами.

Левиця радісно почала його вилизувати.

Потім підняла голову:

— Дякую вам… Я дуже хвилювалася. Але не могла повернутися за ним.

Рам поважно відповів:

— Ми просто йшли повз. Будь-хто зробив би так само.

Стадо розташувалося у високій траві. Унизу шуміла вода, але сюди вона вже не діставала.

Слоненята перезирнулися.

Вони зрозуміли:

навіть коли ти сам у небезпеці — ти все одно можеш врятувати когось іншого.

Дощ поволі стишався.

І крізь хмари визирнуло сонце.

Саванна знову оживала.

Це буде фінальна казка. Якщо з'явиться продовження я напишу.