Загублене слоненя

Загублене слоненя
Тим, Том і Неллі гралися в траві. Дорослі лежали біля озерця в холодку, а малеча весело бавилася й не помітила, як відійшла далеченько. Лише згодом слоненята спохопилися.
— Ми далеко відійшли… — стурбовано сказала Неллі.
— Так… — Тим почав озиратися навсібіч.
— Та он туди нам, — буркнув Том, вказуючи напрям хоботом.
І справді — розвернувшись, Тим упізнав дорогу.
— Ми й справді далеко відійшли…
Раптом почувся якийсь звук.
— Що це? — злякано прошепотіла Неллі.
— Не знаю, — відповів Том. — Треба піти подивитися.
Слоненята прислухалися. Звук був схожий на тихе схлипування.
— Он там, — сказав Тим, вказуючи на поодиноку акацію неподалік.
— Точно, — кивнув Том. — Ходімо, схоже, комусь потрібна допомога.
Вони рушили до дерева.
Коли підійшли ближче, то побачили маленьке слоненя. Воно сиділо під акацією і плакало.
— Що сталося? — вигукнула Неллі. — Тебе хтось образив?
Слоненя стихло й уважно подивилося на них.
— Привіт… — нарешті вимовило воно. — Я Деррі. Я загубився… — і знову гірко заплакало.
— Так, — сказав Том. — Припиняй рюмсати. Ми теж колись загубилися. І знаєш, що зробили?
— Ні… — Деррі навіть перестав плакати й зацікавлено глянув на нього.
— Ми просто залишилися на місці — і нас знайшли, — похвалився Тим.
— А ти де загубився? Тут? — спитала Неллі.
— Ні, — похитав головою Деррі. — Я… я йшов за стадом, але трохи відстав…
— Озирнися, — порадив Том. — І згадай місце, де ти їх бачив востаннє.
Деррі підвівся й почав уважно оглядатися.
— А! — вигукнув він. — Бачите той острівець високої трави? Ми там спали. Я проспав, як усі пішли… Мене не змогли знайти. Я відійшов убік і заснув під кущем у ямці…
— Це чудовий орієнтир, — сказав Тим. — Можливо, вони вже туди повернулися й шукають тебе.
— Ходімо туди, — додала Неллі. — Почекаємо. А якщо не повернуться — підеш до наших дорослих. Вони щось придумають.
— Добре, — погодився Деррі. — А я й не подумав, що треба чекати на місці…
Слоненята рушили до острівця трави.
Обійшовши його, вони раптом побачили стадо слонів, які явно когось шукали.
— Це твої? — спитала Неллі.
— Мамо! — скрикнув Деррі й кинувся вперед.
Слониха підвела голову й голосно затрубила — від радості. Вона ніжно погладила слоненя хоботом по спині.
— Деррі, як добре, що ти знайшовся! Ми зранку не могли тебе відшукати. Сходили до озера й повернулися продовжити пошуки…
— А я пішов вас шукати… — сказав Деррі. — Але зустрів трьох друзів. Вони порадили повернутися туди, де я загубився. І сказали, що ви можете повернутися мене шукати. Так і сталося.
Слониха підняла голову й подивилася на друзів.
— Дякую вам, що допомогли моєму синові, — щиро сказала вона.
Слоненята перезирнулися, і Том відповів:
— Ми не могли пройти повз. Ми й самі колись були в такій ситуації.
— А давайте дружити! — раптом запропонував Деррі. — Наші стада часто відпочивають поруч. Ми зможемо гратися разом!
— Чудово! — вигукнув Тим. — У нас новий друг.
— Так, — усміхнулася Неллі. — Але нам уже час, а то наші нас загублять.
— До побачення! — сказав Деррі. — Ми ще зустрінемося!
І троє друзів поспішили назад.
Коли вони повернулися, виявилося, що дорослі вже почали їх шукати. Слоненята розповіли про свою пригоду.
Тато Тома уважно вислухав і сказав:
— Молодці. Ви вже так багато знаєте… І вмієте не тільки знаходити дорогу самі, а й допомагати іншим.
Слоненята усміхнулися. Їм було тепло на серці — бо цього дня вони стали трохи дорослішими.

Продовження у понеділок