Слоненята і покинуте місто.

Цього дня троє слоненят — Неллі, Тим і Том — лежали у високій траві, відпочиваючи після довгого переходу. Разом із батьками вони йшли до великого лісу, де було вологіше й прохолодніше. Саванна поступово пересихала, і дорога виявилася нелегкою.

— Нудно… — позіхнув Том.

— Тобі завжди нудно, — усміхнулася Неллі.

— Ні, справді нудно, — не здавався Том.

— Привіт! — раптом почувся голос із найближчого дерева.

Слоненята здивовано підняли голови. На гілці сиділа маленька мавпочка з блискучими очима.

— Я почула, що вам нудно, — сказала вона. — Можу запропонувати прогулянку до покинутого міста в джунглях.

— Ого! — захоплено вигукнув Тим. — Це, напевно, неймовірно цікаво!

— Цікаво… — погодилася Неллі. — Але небезпечно йти до лісу без дорослих.

— Та годі! — відмахнувся Том. — Ми ж недалеко і ненадовго. Показуй дорогу!

— Мене звуть Лія, — усміхнулася мавпочка. — Ходімо, це й справді близько.

І друзі рушили за Лією, яка весело стрибала з дерева на дерево. Незабаром вони вийшли до покинутого міста. Будинки були обплетені ліанами, а з деяких просто зсередини виросли величезні дерева. Зелене листя створювало легкі сутінки, і місто здавалося загадковим і трохи моторошним.

Слоненята йшли вузькими вуличками, озираючись навсібіч.

— Як цікаво! — захоплено вигукнув Тим. — Це ж люди будували. А що в будинках? Треба подивитися!

— Ні, — твердо сказала Неллі. — Вони виглядають неміцними, а ми великі й важкі.

— Я теж думаю, що не варто, — підтримав Том. — Ще трохи пройдемося й повернемося.

Але Тим уже не слухав. Він рушив до найближчого будинку. Не встигли друзі й слова сказати, як підлога під їхніми ногами з тріском провалилася — і всі троє опинилися у глибокій ямі.

— Ну от… — зітхнула Неллі. — Я цього й боялася. Як нам тепер вибиратися?

— Треба було сказати батькам, куди йдемо… — сумно мовив Том.

Раптом згори почувся голос:

— Агов! Друзі, ви де?

Це була Лія. Вона, довівши слоненят до міста, побігла далі, а тепер згадала про них і повернулася.

— Ми тут! — закричали слоненята.

Мавпочка швидко перебралася ліанами на дах будинку й заглянула всередину.

— Ой… — скрикнула вона. — Я забула попередити, що будинки тут руйнуються. Заходити до них дуже небезпечно. Я зараз щось придумаю!

І вона зникла.

— Ну все… — зітхнув Том. — Вона зараз про нас забуде, і нас ніхто не знайде…

— Не панікуй, — спокійно сказала Неллі. — Вона повернеться.

— Вибачте… — тихо промовив Тим. — Це через мене. Я захопився.

Невдовзі почувся шурхіт. По ліанах до будинку рухалася ціла зграя мавп. На даху знову з’явилася Лія.

— Я покликала на допомогу! — вигукнула вона.

Попереду вийшов поважний сивий мавпа.

— Поспіх тут ні до чого, — мовив він і уважно оглянув яму. — Слухайте всі. Беремо ліани, скручуємо разом і перекидаємо через он ту товсту гілку. Ви двоє, — звернувся він до Лії та ще однієї мавпочки, — обв’яжіть слоненят. Разом витягнемо.

Так і зробили. Один за одним слоненята опинилися нагорі.

— Дякуємо! — хором сказали вони.

— І запам’ятайте, — суворо мовив старійшина. — Не ходіть самі в незнайомі місця й не довіряйте незнайомцям. А якби вас ніхто не шукав?

Слоненята похнюпили голови.

— Ми не подумали… — винувато сказали вони.

Тим часом у лісі батьки слоненят уже давно помітили зникнення дітей. Вони стривожено трубили, кличучи їх, і шукали всюди. Мавпи, почувши шум, швидко пояснили, куди пішли малюки, й показали дорогу до покинутого міста.

Коли слоненята побачили батьків, вони кинулися до них.

— Пробачте нас, — сказали всі троє. — Ми пішли без дозволу і не подумали про небезпеку.

Батьки міцно обійняли дітей.

— Головне, що з вами все добре, — сказали вони. — Але пам’ятайте: справжня сміливість — це бути обережними й відповідальними.

І слоненята добре запам’ятали цей урок.

Продовження пригод у четвер