Троє сміливих слоненят і печера за водоспадом

У далекій савані жили троє маленьких слоненят — Неллі, Тим і Том. Вони були нерозлучними друзями: разом гралися, купалися й вигадували різні пригоди.

Одного теплого пообіддя вони весело наплюскалися в річці, а їхні батьки зручно вмостилися в тіньку відпочити. Та малечі зовсім не хотілося спати.

— І що ми будемо робити? — запитала допитлива Неллі.

— Мені давно хочеться дізнатися, що там, за он тим водоспадом, — прошепотів Тим. У його очах загорілися іскорки пригод.

— Ой, це може бути небезпечно… — злякано мовив Том. — Та й батьки сплять, не знатимуть, куди ми поділися.

— Але ж ми ненадовго! — не здавався Тим.

Неллі замислилася, а потім зітхнула:

— Ну гаразд. Але справді ненадовго.

І троє друзів вирушили до водоспаду. Тим ступив на вузеньку стежку, що ховалася просто за пеленою падаючої води. Один за одним слоненята переступили за шумний водяний завіс і опинилися у великій печері.

Посеред печери дзюрчав струмок, ніби ділив простір навпіл. Стіни вкривав м’який зелений мох, що світлів у напівтемряві. Пахло прохолодою й вогкістю.

— Вау… — ледь прошепотів Тим.

Друзі озиралися довкола — зачаровані й водночас трохи налякані.

— Давайте подивимося, куди біжить той струмок! — запропонував Тим.

— Ні, це небезпечно… — знову озвався обережний Том.

— І ми ж не попередили батьків, — додала Неллі.

— А я все одно хочу знати, що там попереду! — вперто мовив Тим і рушив уперед.

Довелося йти за ним. Вони крокували вздовж струмка, аж поки печера не розділилася на два темні тунелі. Струмок теж розгалужувався. Моху ставало дедалі менше, а темрява обережно обступала дітей.

— Здається… ми заблукали, — прошепотіла Неллі.

— Я ж казав… — схлипнув Том.

Тим винувато опустив голову. Він зрозумів, що через свою впертість підвів друзів.

Та раптом попереду спалахнули дві жовті цяточки.

— А ви тут чого? — пролунав несподіваний голос.

Слоненята зойкнули.

— Не бійтеся, — голос став м’якшим. — Я — щур. Живу тут, у печерах.

— Ми… ми заблукали, — зізнався Тим.

— Допоможіть нам, будь ласка, — тихо попросила Неллі.

Щур пробурчав:

— Слони у печері… І що, коло батьків не сидиться? Звідки прийшли?

— Від водоспаду, — відповів, схлипуючи, Том.

Щур трохи повагався, а потім знову буркнув:

— Ходімо вже. Виведу вас, непосидючі мандрівники.

Він швидко побіг уперед, а слоненята поспішили за ним. Невдовзі попереду знову заблищало світло — вихід. За мить вони вже стояли біля водоспаду.

Там на них чекали перелякані батьки. Вони полегшено зітхнули.

— Ну і де ви були? — спитала мама Тима, обіймаючи його хоботом, щоб заспокоїти.

— За водоспадом, у печері, я їх зустрів, — знову буркотів щур. — Приймайте своїх неслухів.

І він повернувся до печери.

— Наступного разу говоріть, куди йдете. Ми дуже хвилювалися, — сказав тато Тома.

І з того дня троє друзів зрозуміли: найкращі пригоди — це ті, в які вирушають з дозволу дорослих.

А справжня сміливість — у тому, щоб чути не лише своє «хочу», а й тих, кого любиш.

Наступна пригода - у вівторок