У Коротунів

Все навкруги складається з протилежностей. Всесвіт з матерії і антиматерії, енергія з позитивних та негативних часток, люди з жінок і чоловіків. От і вулиці з одного боку мають парні номера, з іншого непарні. На Степовій непарні садиби виходять до води в струмку. Вода це життя. Городи парних упираються в цвинтар.

Людина – поєднання духовного, тобто розуму чи душі, і матеріального, тіла. Навіть мозок складається з двох півкуль, одна з яких права – відповідає за творчі здібності, а ліва за раціональне мислення.

Невідомо чим керувався проектувальник вигадавши проект Людина, та права півкуля мозку керує лівою частиною тіла, а ліва правою. Величний задум в такому перехресті, чи просто вкралась помилка в креслення, але якщо хочеш від людини виважених рішень дивись їй в праве око, кажи в праве вухо, тримай за праву руку.

Саме про це думала Ганна коли стояла перед Степаном Коротуном – Михайловим батьком і буравила поглядом його праве око. Літній повний місяць відблискував в його очах. Вони стояли перед двором Коротунів з номером тридцять шість і Ганна намагалась, упросити що її впустили в хату, пошукати одну річ, яка не належить родині.

– Зараз не час – з останніх сил заперечував Степан

– Треба саме зараз – для себе Ганна вже рішила, що не відступиться

Після кількаденного заточення в льосі вона цілий день без свідомості пролежала в калюжі. Життєдайне сонце створило диво, відігріло жінку, надало наснаги. І вона, отямившись вже майже поночі прибігла до Коротунів, щоб якнайшвидше виправити свою помилку.

Та тут їй не були раді. Батько й мати вдень, коли Ганна перебувала без тями хоронили свого сина. Ввечері побачивши на своєму подвір’ї відьму, мати кинулась на неї з криками і кулаками.

– Що тобі тут треба? Нащо ти приперлась сюди? Це все через тебе – кричала жінка, не підозрюючи, що вгадала.

Ганна стояла, не відчуваючи ударів і мов заморожена дивилась на чорну хустку Михайлової матері, аж поки не підійшов Степан відтіснивши дружину і вивів Ганну на вулицю.

– Не час. Розумієш Ганна, ми ж те місце на кладовищі для себе берегли. Зручно, як раз в городах. А тут таке сталось – Степану треба було виговоритись.

Ганна стисла його правий лікоть і сказала трохи гучніше, ніж треба було:

– Степан, зрозумій, можуть постраждати інші люди. – запнулась на мить, і додала мов у проруб нирнула – інші діти, в яких є батькі.

Вона чудово розуміла, що після цих слів Степан не зможе її ігнорувати, але як саме він відреагує? Вибухне і прожене, чи погодиться допомогти. Чоловік спочатку сіпнувся, видер руку з її долоні, в розширених очах промайнув промінь люті, та відразу ж потухнув.

Похмуро опустив погляд, голову, зсутулився, здався:

– Чого тобі треба? Від нас що ти хочеш?

– Проведи мене в кімнату Михайла, туди де він помер – швидко заговорила Ганна, не даючи чоловіку змогу заперечувати – ходімо, швидше. Часу немає зовсім.

Вони увійшли в двір. Степан згорблений і повільний. Ганна пряма і стрімка. Коли їх побачила дружина Степана, в неї перехопило подих. Такої зради від чоловіка не очікувала, тому стояла з відкритим ротом ловлячи повітря. Степан, невеликого росту, міцної статури підійшов до неї, обійняв. Притулив її обличчя до свого плеча. У жінки хлинули сльози, наче прорвало дамбу. Вона безсило і безнадійно схлипувала на плечі чоловіка.

– Перші двері наліво – скачав Степан не повертаючи голови.

Телефон стояв на столі, підключений до зарядного пристрою. Але не той, що приносила з собою Ірина. Іншого не було видно. Ганна навіть під постіль подивилась, провела рукою під шафою.

Майже втративши надію взяла до рук телефон Михайла. Телефон привітав її повідомленням: «Об’єм пам’яті вичерпано. Видаліть непотрібні елементи. Це може сповільнити роботу пристрою».

Закривши віконце з повідомленням, Ганна зрозуміла, що телефон був в режимі відеозапису, аж поки не скінчилось вільне місце в пам’яті. Перейшла в «галерею» увімкнула останній запис. Пришвидшила. Зупинила. Перемотала назад. Сповільнила швидкість до п’ятдесяти відсотків. Пуск.

Підійшла до ліжка прощупала щілину між стіною і ліжком. Знайшла.

Тримала в руках телефон Ірини і боялась увімкнути. Він вже забрав два житті. Можливо треба його просто знищити. Так це саме просте і дієве рішення. Вкинути у вогонь та й потому. Більше ніхто не постраждає, а загубленні життя вже не повернути.

«ТИ МАЄШ ВРЯТУВАТИ ХЛОПЦЯ»

Саме так сказала бабуся уві сні. Як врятувати померлого Ганна не мала жодного уявлення, та звичка довіряти своїй бабусі, яка з іншого світу завжди помагала, підтримувала, підказувала внучці вірні рішення, не дозволила жінці просто відмахнутись від цих слів.

Увімкнула телефон, він знаходився в сплячому режимі, а тому відразу на екрані з’явилась програма відеопрогравач. Жінка увійшла до історії переглядів. Почала продивлятись кліпи на прискоренні. Спочатку останній, потім передостанній… Після третього кліпу, їй все стало зрозуміло.

Вона, саме вона, Ганна винувата в тому що сталось. Хлопець під дією її чарів просто виконував те, що бачив на екрані. Спочатку вбив дівчину, потім помер сам. Але можливо… Ні не можливо, а саме найвірогідніше, що інстинкт самозбереження не дозволив тому померти.