Відьма

Ганна з ранку не знаходила місця. Відчувала, що має трапитись жахливе. І от загинула Іра. Її вбито.

Ганна розуміла, хто винний в смерті дівчини. Звісно вбито було дівчину руками Михайла, але хлопець не винен. Його не можна корити, як не можна корити сокиру, яка вп’ялась в людський череп. Винний той, хто тримав сокиру, хто не зумів використати інструмент.

Саме вона, Ганна, допустилась помилки накладаючи приворот на телефон. Права була мама, коли намагалась уберегти доньку від відьомської долі.

Коли Ганнусі не було ще й десяти, дівчина любила проводити час в бабусі. У старенької було багато всього цікавого в хаті. Висушена трава, гриби, старовинна піч, на якій постійно щось готувалось в гарних фігурних глечиках.

Мати, помітивши доньчин інтерес до бабусиних справ переїхала в інше село.

– Мамо – сказала тоді мати бабусі – я просила, не втягувати Ганну. Я не хочу, щоб вона цим займалась.

– Так а я шо? – відповіла бабуся – Я нічого. Тут хочеш, не хочеш, то від нас не залежить. Це наша природа, треба змиритись.

– Я змирилась. А їй воно ні до чого – відповіла мати грюкаючи дверима.

Переїхала в інше село. Ганна не розуміла, про що сперечались бабуся з матір’ю, та свою особливість вже помічала. Біля багаття, дим окутував саме її, комарі та мошка її не кусали, знала де в лісі найбільше грибів. Коли поступила в університет на психолога, то знала який саме білет їй випаде на іспиті, відчувала хто з хлопців подобається подругам і знала чи варто розпочинати такі стосунки.

Вже тоді до неї стали приходить з усього міста, щоб поворожила. Спочатку у неї не дуже ладналось, та уві сні стала приходить бабуся і підказувати. Так вдень навчаючись у педагогів, а вночі у старої відьми Ганна стала розуміти людську сутність. Та що більше дізнавалась, то більше хотіла буденного, звичайного життя.

Важко через себе пропускати чужі страждання, за допомогу доводиться розраховуватись фізичним, чи психологічним здоров’ям. Права була мати, коли намагалась захистити доньку від таких знань. І Ганна в один день зникла. Приїхала в це село, в крайню хату на Степову вулицю.

Але не склалось. Фельдшерський пункт в селі був, та люди туди звертались в крайніх випадках. Більше сподівались на народні методи та допомогу рідних стін, і що саме пройде.

Вперше Ганна не стрималась, коли прибігла сусідка і спросила жарознижувальне. Ганна пішла зі схвильованою мамою і зрозуміла, що потрібна допомога з апендицитом. Таблетки тут не допоможуть. До неї стали ходити за порадою спочатку про своїх маленьких дітей, потім потяглись старики. А коли в місцевого господаря не могла розродитись корова, він позвав на допомогу Ганну. Та довго обнявши худобу за міцну шию нашіптувала на вухо молитви бабусі. Все скінчилось добре, корова розродилась.

А до Ганни потяглись люди. Кому могла помагала, кому ні – відмовляла. Були такі що дякували, інші лаяли. Та майже всі намагались зайвий раз не зустрічатись. Боялись.

Праві була бабуся. Від своєї сутності не відмовишся.

Ганна поралась по господарству, автоматично виконувала щоденну рутину. Позамітала на подвір’ї, прорвала моркву, відчинила двері в льосі, щоб просохло повітря.

Аж хтось увійшов у двір. Михайло.

– Проходь Мишко, нам є про що поговорити. Розмова буде серйозна – сказала Ганна і помітила, що хлопець не чує її.

Він рухався просто на неї, голова опущена, погляд з–під лоба скляних очей ріже пустотою, рухи неприродньої незграбні. Ганна зрозуміла, що хлопець не в собі і схоже налаштований вороже. Михайло маківкою ледь доставав їй до плеча, зсутулений на тонких ногах не викликав у неї й краплі побоювання.

Та коли він штурнув її в плече, відчула, що недооцінювала кволого на вигляд хлопця. Поштовх був такої сили, що в жінки відірвались від землі ноги і вона впала боляче приклавшись до землі спиною і потилицею. Навіть втратила свідомість на якусь мить. Коли отямилась, хлопець тягнув її за ліву ногу до льоху. Перш ніж, Ганна встигла зрозуміти його наміри, він штовхнув її вниз східцями. Руки інстинктивно схопились за одвірок, та удар ноги в обличчя зламав її супротив, і вона покотилась вниз.