4. Матінко Природа

Я хотів піднятися та втекти від цих дивовижних створінь, але ж по перше в мене не було ніг, про що я дізнався намагаючись встати, по друге мене взагалі тут не було, я маю на увазі мого тіла тут не було. Моє тіло було неначе, як мерехтючий вогник, при цьому руки були його язиками та початок яких й було мабуть тим на що можна було ставати. Така собі вогнева юпочка з якої й піднімалося до гори усе моє теперішнє тіло. Додаємо два язичка по боках –замість рук та ще один, вище за бокових, голова, мабуть. Від такої несподіванки я почав дуже хвилюватись і я почув, як став начебто роздаватися у боки та догори. Та щоб було далі із моєю панічною атакою невідомо, бо мокра сестриця направила на мене свою вологу та охолодила до малюсінького вогничка, який ледве-ледве дихав.

- Ти хто таки? –спитала, вона в мене після літнього душа.

-Я!... Мене ,-почав я відповідати невпевнено,-звати Ігнатій.

-Ти диви який він. Заліз у тіло нашого Вогника та ще й шуткує.- роздратувалося Повітря.

-А ми ось зараз покличемо матінку Природу, ось вона хай й вирішує хто він, чи що та що з усім цим робити.- розсудливо підсумувала сестро Земля.

 І вони затягли якусь дивну, не зрозумілу, але з нотками вимоги та прохання пісню. При цьому над кожним з них запалав, мабуть, їх знак у вигляді чудернацької не то літери, чи малюнка. Й той спів почав зливатися з усім навколо, да так сильно, що простір навкруги замерехтів та почав з одного боку розходитись створюючи таким чином портал. Коли він був вже досить великим в нього пройшла  фантастичної краси молода леді. Вона була вбрана у ніжно зелену сукню з жовтими  квіточками на неї. В її зачистку був вплетений гарний віночок із дивовижно красивим узором на ньому та квіточками жовтого та ніжно блакитного кольору. І відразу спрямувала свій зір на мене.

-Так ось хто в нас порушник між світового континууму.-сказала й приєдналася до співу своїх, як я зрозумів помічників.

Все навколо мене засяяло й почало провалюватись у нескінченний простір всесвіту…

-Синку, рідненький прокидайся, бо за п’ятнадцять хвилин новий рік! Як ми без тебе?

-Мамочка так це ти матінко Природа.-крізь сон проговорив я.

-Ну й налякав ти нас усіх, подивись як обпік свою руку. Ти вже досить довго спиш.                   

Я розплющив очі, при цьому вперше за декілька місяців я зробив це без усіляких зусиль. Повіки були чистими від постійних гнойовиків, але мали рожево-тілесний колір впродовж наступних років з двадцять.