3. Прозріння

3. Прозріння

 Прокинувся я від відчуття того, що на мене хтось дивиться. Не знаю чому, а я постійно відчував коли на мене хтось уважно дивився. Це була дуже велика галявина, а на в круги височенний, хмурний, старий ліс, котра попре хмурість лісу була дуже світла.

- Ну й чого ми розліглися тутечки, прямо на моєму городі?-спитала руда маса, яка нагадувала ведмедя, але було таке враження, що хтось узяв шматки землі поєднав їх невидимими зв’язками, щоб вони трималися разом та не розпадалися, коли Вона буде рухатися.

- Що, - не зрозумів я, що від мене хочуть .

 Я був у повному збентеженні, що зі мною говорила саме, що не є звичайна земля, але це був тільки початок моїх здивувань бо наступний зі мною заговорив ледве помітний згусток повітря, який підлетів до мене й почав кружляти навкруги, й я почув, що мене почало розпирати у різні боки від його дій і мабуть я почав сердитись.

-Щось ти братику на себе зовсім не схожий, щось дуже дивно себе поводиш і не бажаєш зі мною пограти. –сказало повітря та почало ще жвавіше, тормошити мене .

 Мої руки й ноги почали наливатися тиском і я відчув бурного приросту самого себе у всі боки, але тут з’явилась пелена з води й обдала нас обох і мені стало набагато легше. А повітря зробило два кола по галявині і повернулось до нас.

-Що ти робиш сестричко? Так же можна й застудитись.- почало верещати повітря та скидати з себе останні краплинки води.

-Сліпий дощик, яка краса! Давай ще сестро, а то я тут зовсім як каменюка стала, ще трохи і зовсім буду не в змозі поворухнутися.

- А ти забула, що минулого разу сталося, коли ти почала роздмухувати братика. Як потім нам довелося матінку Природу кликати, щоб все тут вгамувати.- почала сердитися водиця.

- Та ось тільки не треба, в нас все було під повнісіньким контролем.- почала сперечатися прозора сестриця.

- Ага. Як же, під контролем. А чому тоді он там  старий дуб обсмажений стоїть й досі не з ким з нас не спілкується?- наполягала водиця на своєму.

 - Та тому дубові аби на когось міха понадувати, ми просто з братиком хотіли трохи його полоскотати аби розвеселити, а він почав в нас гілками своїми тикати ось вони й зайнялись, нічого такого й не сталось.- парирувала прозора сестро,- просто ти тоді кудись заподілась, а була б з нами нічого би й не сталось, отож вдома треба сидіти, а не швендятися всюди де не попадя.

- Що значить швендятися? Як сама їдеш у своїх справах то тобі можна, а як я, то я швендяюсь!- обурилась мокра сестриця,- Я взагалі то не менше твого зайнята, а то й більше, бо ти поскидаєш усе сміття до річок і мені потім за тобою також доводиться прибирати.

-Знову ви за своє, от не можете спокійненько займатися своїми справами, треба увесь час сперечатися та лаятися одна на одну.- не витримала й втрутилася найстарша сестро Земля,- краще подивиться на братика, мені здається, що щось не те з ним. Якийсь він сьогодні безпорадний, тихий навіть з вами у сперечання не входить, а тільки все слухає та слухає. Може ти захворів, душенька ти наша?- сказавши останню фразу вона уважно подивилась на мене.

 Я здогадався, що вони прийняли мене за когось іншого. Невже ми так схожі з їхнім меншим братиком, невже бувають такі збіги, що неможна відрізнити?

-Дивіться, дівчата з ним точно щось не, дивиться які в нього чорні круги на очах, та й сяє він сьогодні щось набагато менше ніж зазвичай та  й погляд у нього якийсь розгублений.- все не вгамовувалася велика ведмедиця.

 Вони всі стали на мене дивитися прискіпливіше та  й почали підходити у самісінький притулок.

-А й то дійсно, так це ж не наш вогник! – спохватилася прозора сестро.