2. Дія

2. Дія

 Звісно зрозумів, я що телепень якийсь. Сказано - зроблено. Я почав робити ті не хитрі маніпуляції з розкладу пасьянсу із  ячмінного зерна, при цьому не забуваючи виговорювати заклинання. І ось все зроблено залишилось тільки усю жменю зібраного зерна закинути у піч. І я без усілякої задньої думки схопився правою рукою, голіруч, за хвіртку. Швидко відкрив її та запустив усю жменю, що була у лівої руці, до відкритого вогню і зернятко один за одним полетіли на зустріч язику полум’я, яке почувши, що перешкоду у вигляді хвіртки знято, почав шукати собі простір. Але поки кидав праву руку, котрою схватив хвіртку, охопив шалений біль і кидок вийшов не таки й сильний та різкий, як я розраховував, і я трохи втратив рівновагу відволікаючись від кидка на біль. Час сповільнився у своєму русі майже повністю, наче даючи мені можливість запам’ятати все те, що почало відбуватися досконально чітко. Як моє тіло подалось ближче до печі, а рука звісно до вогню. І яке було моє здивування коли вогонь начебто ожив й потягнувся мені на зустріч захоплюючи спочатку всі зернятка, які летіли до нього, одну за одною, начебто ковтав їх, й при цьому він ставав все більше, й більше, а потім схопив мою руку, до одягу ї потяг мене за неї за собою у свій дім, да так різко й сильно, що я навіть не встиг відпустити хвіртку. Я почав різко зменшуватись  у розмірах, і не тільки я, мій одяг також почав деформуватися зі мною, начебто вогонь висмоктував з мене мій розмір й тим самим ставав все більшим та більшим  сам. Й ось я вже натягнутий між вогнем та хвірткою, чи краще казати ручкою хвіртки, яка стала вже настільки великою, що вже не був в змозі за неї чіплятися, й оскільки все відбувалось дуже швидко, вогонь затяг мене до себе, а хвіртка зачинилася слідом.

 Не зрозумілість усього того, що відбувається пульсувала в мене у голові і я не в змозі був зосередитись на всіх змінах простору, що пролітав повз мене невідомо куди та й яким чином все це відбувається також було незрозуміло. Мене просто тягло з шаленою швидкістю кудись крізь простір та мабуть й час також. Очі встигали ловити тільки спалахи різноманіття кольорів у виді кругів та тримаючий мене за руку язик вогню, який простирався кудись далеко по переду, настільки далеко, що у нього не було видно початку. Скільки ми так рухались у невідомо куди та де, було не зрозуміло, але через якийсь час вогонь почав становитись більш прозорим та світлішим. Отже скоро я потраплю в пункт призначення, зрозумів я. Отже полум’я у своєму початку прозоре, якщо звичайно порівняти його зі звичайним полум’ям. І на початку я так розумію, я і дізнаюсь, нарешті-решт, що відбувається та чому я тутечки. Полум’я почало просуватися вздовж руки поглинаючи все, що на мені було вдягнуто та мене самого, крізь себе. Це відбувалося до тих пір поки воно не проковтнуло мене повністю і я не опинився у ньому в середині, неначе, як у якомусь коконі, але з низу, звичайно ось це «знизу» мозок робив висновок беручі відносно розплодження тіла, а не того куди було направлено центр тяжіння, отже  того в загалі тут не було, тіло висіло неначе як у вакуумі, була якась темна крихта, яка почала поступово зростати у розмірах.

 Хвіртка відчинилась і я випав з неї у простір потойбіччя початку своїх пригод у новому для мене місці, формі та світосприйнятті.