1. Напередодні

 Все це я дізнався від своєї бабусі та матусі, коли в мене з’явилися ячмінці на очах. Мені тоді було років дванадцять. Де я застудив так очі достеменно не пам’ятаю, напевно це було коли я їхав з родиною, на потягу, з села. Я тоді пам’ятаю лежав на другій полиці, вікно було відкрито але у вагоні було настільки спекотна задуха, що доводилося виставляти голову у вікно, щоб хоч трохи охолонути. Ось тоді мабуть очі й протягло. Спочатку з’явився один ячмінь, потім другий і так далі. Луснув один на його місті з’являлись нові і так було досить довго. Куди тільки батьки не звертались, до яких лікарів не ходили, хтось виписував якусь мазь класти за віко, хтось виписував якісь промивки. Інші намагались засунути мені в око дулю, да так різко, що ледве око не видовбували. Але всі намагання були марними. В решті решт лікарі сказали, що в мене зіпсована кров і треба буде після новорічних свят та канікул робити уколи чи то в очі, чи то у вени, коротше кажучи будуть проводити свої досліди на мені, як на піддослідному кролику, щоб прибрати цю зіпсованість. Звичайно я був у шоці, бо я взагалі не міг терпіти лікарів, а ще їхні голки та гіркі мікстури. Як зараз пам’ятаю повела мене матуся до стоматологів, треба було зуби полікувати, бо я був ласуном ще тим, а там уявляєте якась тітка почала лізти до мене у рота своїми товстими пальцями, та грець з ним те, що ледь не розірвала мені його, так вона потім узяла щось схоже на пасатижі і знову полізла до мене у рота вже з цією залізякою, а я сиджу і від такого страхіття не можу розчинити рота. Так вони нічого не знайшли кращого, як у трьох спробувати зі мною впоратися. Та де тут,  я почав брикатися, вириватися, верещати та лаятися на них. А вони, що ви думаєте, позвали матусю і кажуть « Забирайте свого припадочного, а то віт тут нам усе обладнання зламає».  Це була моя перша перемога яку я пам’ятаю, але радість від неї протрималась недовго і в ночі я був знову переможений непомірною зубною біллю.

 Як зазвичай на новий рік бабуся з дідусем різали порося і з того приводу майже уся родина збиралась разом у них, у сілі, і збиралося нас не багато - не мало, а двадцятьчотири людини у своїї сім’ї ми мали, майже четвертина від сотні. Ось і цього року ми також поїхали на свята до бабусі та дідуся, але всі були нормальними як завжди, а я як якийсь лупинякто, я так себе відчував від постійно опухлих вік на очах.

Усі дітки гуляли на вулиці. Грали у сніжки чи ліпили сніговика, а я через свою хворобу лишався у літній кухні де бабуся з усіма доньками та невістками поралися у підготовці до прийняття свіже задушеного кабанчика. Ні звичайно його спочатку заріжуть, потім посмажать, потім вкриють і всі мої брати та сестри залізуть на нього й будуть його душити. Так в нас казали старці, бо саме смачненьке м’ясо було після того, як дітки його погріють та обдавлять з усіх сторін своїми малесенькими тілами. Думаю це було вигадано навмисно, щоб вічно допитливі носики не лізли всюди куди не потрібно. А нагородою, дітлахам, за цей процес був шматочок, дуже ретельно обсмаженого та очищеного, хвоста того на кому вони сиділи. І я вам скажу, то була така смакота, що не треба було й ніяких цукерок. Думаю хто пробував такі ласощі у дитинстві той мене зрозуміє. А мене у цей час очікувало заточення серед жіночої половини сім’ї та чавунців, сковорідок, мисок та розпеченої до біла плити, що палиться вугіллям та дровами.

 До нового року лишалось годин дванадцять!

 Борщу вже було наварено, салати порубані і чекали на остаточну заправку майонезом чи олією, а м’ясо кабана, окрім той частки,  що йде на жарку для обіду під сто грам й холодець, ще  було їм не надано.  Коротше кажучи у жінок видався перекур і вони почали теревенити про все, що бачить око й трошки далі. І тут раптом згадали про мене й почали оговорювати моє становище і як, і  лікарі почали пропонувати усі ті ж самі варіанти, які ми вже перепробували. Але бабуся була б не моєю бабусею, якщо би не знайшла спосіб якого ми ще не використовували. Вона терпляче переслухала усіх з їхніми варіантами і коли їх запал згас й каже:

- А я от унучок принесу тобі ячменю і ти зробиш наступне, викладеш на лавку з нього дев’ять кучок у кожній кучки буде по дев’ять зерняток згодом. Коли покладеш перше зернятко у першу кучку, тоді і кажеш «Ячмінь іди у вогонь», потім перше зернятко у другу курку, і знову кажеш  «Ячмінь іди у вогонь», і так, і далі кладеш, і кажеш, кладеш, і кажеш. Після того як усі кучки буде заповнено по дев’ять зернят ти згортаєш по черзі усі кучки до себе у жменю і також приговорюючи  «Ячмінь іди у вогонь», от згорнув кучку і сказав, згорнув і сказав, поки всі кучки не потраплять до тебе у ручку. Потім відчиняєш хвіртку у печі й кидаєш у вогонь все те, що є в твоєї жмені у вогонь, і кажеш «Ячмінь іди у вогонь», але будь уважний, щоб не проронив жодного зернятка. Зрозумі