Одного разу на новий рік

Пролог. Трохи про минуле

Моя прабабуся була тією людиною до котрой приходили усі люди з наближених сіл та навіть з районного центру, за допомогою. Вона знала безліч народних методів котрими дуже вміло оперувала, але як вона казала саме головне було то молитва, яку вона читала для дитини, коли вони лишались на самоті, тим самим допомагала усім своїм вмінням. Але щоб посилити заговори їй були потрібні деякі речі, які батьки мусили принести. Наприклад зстрижені ноготочки чи вона сама могла їх зістригти. Також навхрест брала волосся з головки малечі і все це пальцями вмішувала у червоний віск, проговорюючи відповідну молитву, потім перемотувала червоною ниткою цей грудочок й прятала його в отвір лутки дверей, мітку для якого вона робила при заході малечі, виміряючи зріст.

Я її звісно не пам’ятаю бо різниця між моєю появою на цей світ та початком її подорожі у іншому світі було дев’ять місяців. Звали її Агафія Свиридівна за паспортом, але зазвичай, хто по доросліше, звали Полінка, а ті хто трохи по молодше, баба Гапка. А в загалі нашу родину ще у царський період називали Чимбарями, бо пра-пра-прадід займався вичинкою шкір. І казали так гарно роботу робив неначе чарівник. А тут ще й донька з навичками мольфарки.

Рвадік

Подобається

#991 в Фентезі
#237 в Міське фентезі
#409 в Молодіжна проза

У тексті є: новорічна історія, фентезі і магія

Відредаговано: 21.12.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись