5.3

Алістеру допоміг Дормур якраз після того, як я встигла собі виторгувати краще ставлення відповідно до моїх можливостей та потреб. Під час колупання замка, гном ніяк не міг перестати сміятися, але зжалився над демоном і сказав, що прийшов забрати мене на заняття.

– Ні-і! Не піду, – гном тримав мене за ногу і тягнув по пухнастому килиму, поки я не вхопилася за улюблений предмет інтер'єру.

Юнак усе примовляв, що у нього буде полегшена програма і потроху тягнув руки все вище, а я натомість вчепилася трьома кінцівками в крісло, яке не рухнулося й на міліметр.

– Вже один мені тут показав свою програму! Ще одного такого я не витримаю! І взагалі... У мене канікули. Ка-ні-ку-ли! – для закріплення матеріалу повторно промовила я.

Гном не здавався.

– От після тренування і розповіси що таке твої кунікули, – з ентузіазмом промовив Дормур.

У цей момент запанувала тиша. Цілковита тиша. Рей втупився в книгу, а ми з Алістером перекинулися поглядами: мій був зніяковілий, його – не менш зніяковілий, але за мить він це приховав за маскою гумору. За лічені секунди кімната зайшлася реготом.

Уникнути уроку не вдалося. Однак він був цікавим і не таким вже й страшним, як я собі малювала. Дормур умів розповідати, проводив вправи на свіжому повітрі. І перше, що ми зробили – це пройшлися навколо готелю, розмовляючи про все на світі. Хоч ззовні будівля  усе ще виглядала дещо занедбаною і малою, я зрозуміла, що вона більша, ніж здається.

Ми зробили декілька кіл, поки хлопець розповідав мені про своє дитинство і родину. З цих історій було зрозуміло, що юнак любить батьків, брата і багатьох інших родичів. А ще захоплюється дядьком, в якого сталася якась трагедія і я щиро поспівчувала йому.

– Тобі не варто так переживати про це. Краще розкажи щось про себе, – Дормур змінив тему.

– Що ж... З чого почати. Я з далекого краю. Я – людина. А ще у нас все зовсім інше, чимало речей відрізняються від цього, – я махнула рукою, вказуючи на стійло з впряженим єдинорогом. 

Останній виглядав нещасним, поки щось руде не пробігло поруч, зачепило коробки, з яких випали якісь скручені білі штукенції. Єдиноріг підняв одну з них зубами. Наступна картина вразила мене, хоча я думала, що вже готова до всього.

До єдинорога підійшов один із працівників готелю, запалив сірник і підпалив річ поміж зубів однієї з мрій мого дитинства. "Щось біле" розкрутилося з високим писком і кінь закурив. Зробивши кілька тяг, він заспокоївся і навіть звернувся до низенького чоловіка напрочуд низьким голосом.

– Дякую, добродію. Наступного разу здійсню твоє бажання.

– Та куди там, – відповів чоловік, якого було важко побачити за єдинорогом.

– Давай підемо подалі, – прошепотіла я Дормуру.

Гнома, здається, нічого не здивувало у сцені, що розгорталася перед нашими очима. Та він не пручався і ми пішли подалі, щоб обрати місце для вправ.

Зрештою, ми з юнаком видерлися на пагорб в кількох десятках метрів від готелю. За словами Дормура, поки ми маємо з собою ключі від номерів, готель без нас не зробить наступне переміщення. Тепер я можу не переживати за час і зосередитися на краєвидах, що розгорнулися навколо. 

Над головою було чисте блакитне небо, а внизу розкинулася зелена шовковиста трава. Сонце було не сліпучим, а лагідним. Повіяв легкий вітерець і я відчула щось таке рідне у цій місцині, що навіть не втрималася і роззулася. Поруч переважно панували пагорби, десь далеко розкинулося поле, а трохи ближче виднівся ставок.

– Готова? – навіть доторк гнома до мого плеча не зміг до кінця розвіяти магію цього місця.

Я кліпнула і ствердно махнула головою.

Ми виконували вправи для розминки одна за одною, поки я не почала втомлюватися. Наставник побачив мій стан і скомандував зробити перерву. У чому були, ми сіли на траву і мій погляд зачепився за візерунки на туніці. Дуже вже знайомо вони виглядали.

– Дормуре, а ти знаєш на чиїх землях ми зараз знаходимося?

– Так, звісно. Це землі скрижальників. Хоча тут також живуть люди, відьми, різноманітні духи, русалки і багато ще кого...

– Стривай. Скрижальники?

– Так.

– Про них я майже нічого не чула, – не зізнаватися ж йому, що вперше чую про них, – розкажи більше, будь ласка.

– Нсаправді, я знаю про них не так багато, адже між землями гномів і землями скрижальників є ще одна країна...

Я зігнула ноги і притиснула поближче, уважно слухаючи співрозмовника.

– Скрижальники відрізняються від звичайних людей тим, що мають магічну силу і довголіття. А від магів їх відрізняє зовнішній вигляд – особливі знаки на тілі чи обличчі. Для них важливо берегти ритуали та історію. Про їхні можливості відомо не так багато, але кажуть, що вони мають якісь знання про місця сили чи то про передбачення майбутнього, чи то про якісь таємниці світу. Кожен знак має своє особливе значення для них. А ще, кажуть, що ділитися знаннями вони згодні лише з тим, хто справді гідний цього. Але знання – це велика і часом страшна сила, якою багато хто хотів би володіти. Вибач, більше розповісти не можу.

– Ого, це так цікаво. А як щодо твого дому?

– У нас схожа природа. Але менше родючої землі і мій народ живе переважно в горах і поблизу від них. Я чимало мандрував у минулому, тому бачив не лише величні замки й шахти, а й декількох тролів, німфу, поселення кобольдів та звичайних людей. Якось натрапив на зграю привидів, але мене врятувала валькірія.

– І це все лише у твоїй країні?

– Так. Я дуже хочу пізнати цей світ, незважаючи ні на що, – юнак встав і обтрусив штани.

Ця розмова мені дуже допомогла. Уперше за ці дні я справді почувалася легко і невимушено. А ще... Дормур не запитував зайвого. Це мені подобається.

– Ходімо, бо твої няньки зачекалися, я аж сюди відчуваю хвилі їхнього незадоволення упереміж з магією, – люб'язно промовив хлопець.

– Переживуть годинку-другу без мене, – фиркнула я і щиро усміхнулася.

– Я так не думаю, – серйозно відповів юнак, але теж усміхнувся і подав мені руку.

Добре, що він це зробив, бо я навряд чи змогла б встати. Дорогою до кімнати у мене вже не було сил на розмови.

– Дякую за вправи і урок з історії, – наостанок сказала я.

– Завжди радий допомогти, – відповів Дормур.

Після того, як я закрила двері і різко розвернулася, побачила поруч дві нахмурені постаті з перехрещеними на грудях руками.

Я була настільки втомлена, що проігнорувала їх і попленталася у сторону ванної, але мою руку перехопив Рей.

– Не так швидко, юна леді. Негайно розкажи нам, чого це він там тебе навчав.

– Та біса з два... – ледь сказала я, а потім відчула легкий укол магії в тілі, ніби попередження про те, що продовжувати не варто.

Від цього хотілося заплакати, але я не хотіла настільки прогинатися перед цими двома, лише змусила себе закотити очі.

Я відчепила від себе пальцями руку дракона і домовилася, що розповім усе після ванни, яку потребувала.

Тепла вода ледь не заколисала мене, але хтось пустив заклинання крізь щілину і мені в голову прилетів сніжок. Від злості я ледь не вскипіла. Але замість мене наргілася вода у ванній і тому одному демону довелося лікувати мої опіки після того, як я загорнулася у великий рушник, а Рей вибив двері після моїх криків.

Я розповіла своїм "рятівникам" про те, що Дормур хоче допомогти мені стати сильніше фізично, але трохи змовчала про деякі подробиці нашої розмови. Після цього я поцікавилася, як він взагалі з'явився у моєму розкладі занять.

– Насправді, це сталося випадково, – відповів Алістер.

– Після того, що сталося з тобою, Елладаном і Богинею, ми з Алістером вирішили, що треба тебе краще підготувати до боротьби з небезпеками, адже в палаці Драконів буде не менш небезпечно, – продовжив Рей 

– Але... як Дормур про це дізнався?

– Коли ти заснула, Велія запропонувала почергувати поруч з тобою, щоб ми могли перепочити. 

– Та я все одно застосував декілька заклять, щоб відстежувати твій стан, – Алістер усе ще виглядав не менш винним, ніж Рей. Це піде їм на користь.

– І ми спустилися у ресторан, де сіли поїсти, заодно обговорюючи, які навички тобі потрібно покращити і здобути.

– Там нас і знайшов Дормур, який дуже хотів тобі допомогти. Він винуватить себе в тому, що з тобою сталося і тією пародію на альвів...

– О. Але ж це не його провина. Та й ми майже незнайомці.

– Так, але від цього знання йому краще не стало. Тому він запропонував свої послуги і сказав, що відстане лише за умови, що ти сама його про це попросиш.

Це знання знову перевернуло моє уявлення про світ і стереотипи про раси та й загалом... Хто ж знав, що в цьому світі мені вдасться знайти на шляху ще одну душу, яка щиро хотіла мені допомогти, а не використати у своїх корисливих цілях.

– Дякую за інформацію. Піду до себе, перепочину.

Цього разу мене вже ніхто зупиняти не став.