4.2

Сяйво сформувалося у щільний потік з іскр та золотими нитками обплело наші з Велією руки. Ми лише могли заворожено спостерігати за магією. Перебуваючи під враженням, я навіть затамувала подих. Дійство тривало недовго, чари зникли, ніби їх і не було.

– Ти... обдарована Богинею! – з якимось настороженим обожнюванням сказала дівчина.

Відповісти я не встигла, тому що хтось постукав у двері. Ми з Велією перезирнулися і почули юнацький голос.

– Веліє, допоможи, будь ласка! Я знаю, що ти досі у себе...

– Що вже сталося? – хлопець не відповідав, – Генрі?

– Тут... ніхто не може поладнати з гостем, це справжній жах! Лорд Грімшед знову вимагав додаткових послуг від персоналу і викликав саме тебе. Щойно почув, що ти не маєш змоги прийти, почав погрожувати і ледь не взяв у заручники Лулу та Імоджен. Добре, що Лука був поруч і встиг їх врятувати. Тож... Я чекатиму біля двісті тринадцятого, – а потім тихе, – правду мені казали, на цьому номері точно прокляття...

Велія зробила глибокий вдих. Потім видих. Закотивши очі, прошепотіла якісь прокльони іншою мовою.

– Я підійду через п'ять... Ні, десять хвилин, – крізь двері гукнула дівчина. 

– Добре.

Після того, як Генрі пішов, я вирішила, що мені теж треба йти.

– Що ж... мені теж час, – не хочу заважати, на Велію все ж таки важливі справи чекають. 

– Можеш скористатися таємним ходом. Цього разу попроси підсвітити лише дорогу назад. Тебе почують. І ще...

Я майже перетнула межу між кімнатою та ходом, але зупинилася.

– Так?

– Будь ласка, не втручайся в мої справи більше, – хмикнувши, пообіцяла, що постараюся.

Повернувшись до апартаментів, зустрілася поглядом з сусідами. Чому вони так дивляться на мене? Ніби щось задумали...

– Ти швидко, – подав голос Рей.

Якщо юнак хоча б мав спокійний вираз обличчя, то Алістер... Його прискіплива увага не обіцяє нічого хорошого.

– Га? – усе, що я змогла вичавити з себе.

Я дивилася на демона, чекаючи на підступ. І хоч він більше не здавався моторошним, його очі стали більш яскравими, чи що... Навіть енергія поруч змінилася – не була такою гнітючою, як на ранковій демонстрації. Навпаки, магія Алістера здавалася теплою і затишною. Зосередившись, я відчула ще й підтримку від Рея. 

– Недарма я казав тоді про магію. Рею, поглянь.

– Так, тепер я теж бачу це, – тихо промовив хлопець.

– Агов! Взагалі-то я поруч з вами! 

Принц дивився на мене зосереджено і набагато довше, ніж зазвичай. Очі юнака трансформувалися: зіниці видовжилися, а райдужна оболонка змінила колір з сірого на небесно-блакитний. Це було першим візуальним підтвердженням за все наше спілкування, що Рей і справді – дракон.

Раптом чоловік і хлопець схопилися з своїх місць та повільно обступили мене з двох боків, ніби хижаки. Нічого хорошого з цього не вийде...

Я мала рацію. 

Протягом декількох годин я ніби та піддослідна мишка. Спершу, мені сказали розкинути руки і покрутитися. Прохання ставали більш абсурдними: треба було посидіти, постояти. Потім Рей намагався мені щось навіяти без використання магії з контракту та в нього не вийшло і за справу взявся Алістер. Йому теж не вдалося виконати задумане.

– Поки що у мене лише дві здогадки: або в тебе потужний магічний потенціал, або ти несприятлива до деяких видів магії. А що, як... Дослідити межі твоєї магії? – чоловік виглядав так, ніби намагався розгадати найскладнішу загадку. Про свої сувеніри я вирішила не розповідати.

– Я не знаю, про що ви, – вперто стою на своєму перед демоном. Ну, а що ще робити? Декілька днів тому, я й не думала, що матиму якусь магію і буду спілкуватися з персонажами казок.

– Ліно, це питання твоєї безпеки. 

– Ну, я ж якось дожила до цього віку? І все було добре. Не було ніякої магії... Я ж людина на всі сто відсотків, – впевнено заявляю. Це він ще не знає, що я з іншого світу...

– Хм. Я б посперечався щодо твоїх упереджень про родинні зв'язки, – Алістер задумливо потер підборіддя рукою і засяяв усмішкою, – я знаю, що може допомогти. 

– Зараз буде шоу, – закотив Рей очі, поки демон начаклував якусь незрозумілу штуку посеред кімнати... – просторова кишеня, ось що це. 

– Ага. Зручна річ, – сказала я, вдавши, що бачу таке щодня.

– Рей. Звідки ти знаєш, про що я...?

– Я не читаю твої думки, – перебив мене усміхнений хлопець, – просто у тебе все написано на обличчі.

Просторова кишеня нагадувала щось середнє між порталом та дірою у просторі, що вела до сховку з величезною кількістю речей. Ззовні її оточувало бузкове сяйво, а всередині виблискували магічні іскри. Інколи між спинами Рея та Алістера можна було побачити обриси чудернацьких предметів, але виокремити щось одне було важко. Дракон з демоном по черзі діставали дивні речі та складали їх на купу. Майже на усіх предемтах була етикетка з підписом, а іноді й з детальною інструкцією. Серед них я встигла побачити гоблінську скриню з зіллями у склянках та мішечками з інгредієнтами до них, драконячий чайник у стилі країни Сонця, що сходить, маску для костюмованого балу, чимало зброї. Але мене більше здивувала зачарована подушка,  кришталевий кульбабер, магічне віяло, щітка для драконів та стілець "Фітсайз". Я посміювалася, уявляючи, як Алістер з Реєм користуються цим мотлохом у різних ситуаціях.

– Лови! – раптовий вигук Алістера відволік мене від думок і я виконала прохання. Поки я ловила річ, демон знову частково сховався у порталі.

Тримаючи червоний шовковий мішечок, я вирішила дізнатися, що ж у мене в руці. Незважаючи на середній розмір, предмет усередині не був важким.