Розділ 4

Нарешті, мене залишили у спокої. Перед виходом Алістер щось начаклував, аргументувавши це моїм вмінням притягувати до себе пригоди. І я не знайшла кращого заняття, ніж дивитися на природу за вікном. Ранок приходив поступово: сірі, рожеві та фіолетові барви заволоділи світом. Погода відповідала моєму настрою, тихий спокій – те, чого я потребувала останні години.

З висоти третього поверху відкрився мальовничий пейзаж: високі гори, лавандові поля і жодної душі чи будівлі поруч. На підніжжях гір панував туман, що поволі повз до струмка, якого я так і не змогла знайти, лише чула. Тишу також інколи переривав вітер за вікном та... дивні звуки всередині готелю. 

А що, як він – теж живий? Хоча... Ні. Дурниця якась виходить.

Згодом сонячні промені почали заглядати у вікно. Вони ласкаво торкнулися моїх ніг та піднялися вище. Поруч щось блиснуло. Я розгорнула сумку ширше і дістала... Золотий горішок? Він випромінював тепло і воно не пекло, а приємно огортало мою долоню. Здавалося б, звичайний грецький горіх. Так, золотий. Десь з хвилину посиділа з ним, напружила очі і побачила навкого нього ще й золоті спалахи. Поступово вони почали складатися у чудернацькі візерунки, усе складніші і менш зрозумілі, неначе у калейдоскопі. Але я відклала свою знахідку в сторону, щоб не зламати очі.

Раптова здогадка вразила мене. Поки я можу бачити магію... треба скористатись нагодою. Після смерті Ксарі Рю у мене на руці з'явився лист. Я розбиралася з усім і запхала його... куди ж я його сховала?

Аркуш знайшовся у кишені плаща. Ледь помітні сріблясті іскри спершу нагадали мені блискітки. 

"Безстрашна Квітко, не сумуй за мною. Я знав, чим усе закінчиться, але не міг про це розповісти. Обіцянок я дотримуюсь і твоя винагорода з'явиться, коли ти простягнеш долоню і вимовиш "Перлина Драконячої Мудрості". Цей артефакт створений древніми і має багато корисних властивостей. Перлина зможе забезпечити тобі захист після того, як опиниться у тебе. Але для того, щоб реліквія подіяла, вона повинна контактувати з тобою постійно. Якщо захочеш замаскувати магію, скажи "Doragon no anzen'na kakurega".

Ще побачимось."

Я запам'ятала кожну літеру з цього тексту і виконала вказівки. На моїй долоні з'явилася маленька чорна перлина, яку оточувала маленька фігурка дракона. Після цього лист одразу ж згорів і навіть не лишив жодного сліду.

Довго розглядати "скарби" у мене не вийшло. Алістер з Реєм повернулись. Вони пропустили до вітальні літаючий посуд, а я в цей час прошепотіла заклинання і сховала усе в потаємну кишеню туніки. Тарілки зі стравами і повноцінним сервіруванням зайняли свої місця ідеально. Не погано. Цікавий сервіс. 

Снідали у вітальні. Кожен з нас робив це по-своєму: мені ледь лізли шматки в горло і я продовжувала свої жалюгідні спроби лише тому що мені пригрозив демон. Рей їв повільно, як справжній аристократ, що знає етикет і попри голод, намагався триматися гідно. Здавалося, що лише Алістер насолоджувався їжею. Поки останні страви зникали зі столу, я збиралася з думками.

Ми сиділи в трьох кріслах і мовчали. От як пояснити цим двом, що роботодавці не так себе повинні вести? Узяли, винайняли, посеред вечора примусили кудись іти, так ще й до ладу не пояснили, нащо. Раптом воно не варте тих грошей...

– Мені хтось пояснить, що відбувається? Чому ми тут?

– Я мав розповісти це тобі набагато пізніше, але... Учора за нами стежили найманці, від яких ми ледь втекли до цього місця. Твоя витівка відволікла переслідувачів, але лише на деякий час.

– Хах... Та кому треба хлопчина-дракон з демоном... – на останньому слові мій голос втратив попередню жвавість. Алістер зробив вигляд ніби не почув.

– Гм, – хлопець лиш мугикнув.

– Рей?

Юнак насупився, встав. Демон при цьому зробив декілька рухів руками і після його кивка, хлопець почав.

– Я – майбутній правитель драконів.

– Що?! – зовсім не по-ледівськи вигукнула. Якби не було спинки, я б випала з крісла, – Та це якийсь жарт... – я зайшлася реготом і навіть не думала спинятися, – Я слухалася, пішла за вами, але повірити в те, що ти – принц драконів, – насміявшись, спробувала встати.

Але тіло мене не слухалося.

– А треба було уважно читати, що підписуєш, – сказав Алістер. Еге ж, демон знається на контрактах... Ну, звісно.

– Я не хотів доходити до цього, але... Ліно. Ти не можеш відмовитися. Тобі доведеться зіграти у нашій виставі.

– А не піти б вам на... – навіть цього мені не дали договорити. От і довіряй своє життя комусь після цього. Особливо таким пихатим нахабам, – та ти – не дракон, а індик! 

– Я можу за допомогою думки примусити тебе робити що завгодно. Контролювати кожен рух. Але не буду, – я видихнула, – якщо ти не робитимеш дурощів. Заспокойся, – ось вона, влада у всій красі.

Я зробила вигляд, що заспокоїлася але була страшенно обурена. За мить відчуття чужого контролю зникло.

– Так, добре. Все, не буду психувати. Ти ледь не король драконів, – подивилася на хлопця.

– У нас це не так називається... – перебив Рей.

– Я не договорила, – моїм поглядом можна було б заморозити навіть Сонце у той момент, – а тобі нащо ходити з цим...? – махнула рукою вказуючи на хлопця і глянула на демона. Він усміхнувся.

– Хороше питання. Приємно дивуєш, дівчинко. 

Тіні почали заповнювати кімнату з кожним безшумним кроком Алістера в мій бік, хотілося встати і залишити цих двох разом. Принцик сидів і не збирався мене рятувати, а тіні почали змінюватися. Вони набували кровожерливих рис – хижі гострі посмішки були усе ближче. В медових очах Алістера з'явилися небезпечні іскри і мені здавалося, що я бачу різні сцени з його життя. Усі криваві. І в жодній жертва не залишалася живою.