Розділ 3

Вражена, я не могла поворохнутися, лише кліпала очима, поки темрява не сформувалася у височенного чоловіка з гострими рисами, широкими плечима і яскраво вираженими м'язами. Він увірвався сюди з сусідньої кімнати, а простір з його присутністю зменшився у декілька разів. З ворожим виразом обличчя повільно підійшов, легко підняв мене разом з кріслом і переставив, щоб мати доступ до хлопця.

– Рей. Це. Що. Таке?! – велет вказав на спину, де красувалися дуже милі малюночки. Там яскраво сяяли єдинорожки, квіточки, сонечко і навіть веселка...

У відповідь, Рей (як я зрозуміла) швиденько дошкрябав щось у блокноті і радісно виголосив:

– Стресостійкість – є. Чудово! Думаю, на цьому Леді...

– Ліна, – підказала я тихенько.

– Так, Леді Ліна може бути вільна. Вітаю, вас прийнято. Деталі угоди та вашу оплату ми обговоримо трохи пізніше, – Рей підійшов до мене і з урочистим виглядом потис руку.

Смертоносне чудо від такого відвертого нахабного нехтування розізлилося і клацнуло пальцями перед обличчям Рея. А я потроху рухалася в сторону дверей, хоч і побоювалася за хлопчину. Але... Між ганебною спробою врятувати його та збереженням життя, я обрала друге. А ще чекала, коли зухвальцю прилетить.

Побиття не сталося. Замість цього, вони обидва розсміялися.

Чоловік схопив хлопчака в свої величезні руки і вони заулюлюкали, як хлопці з гуртожитку... Треба щонайшвидше повернутися. Ніколи не подумала б, що буду сумувати навіть за такими моментами.

А що тут взагалі відбувається ?

Здається, останню думку я промовила вголос, бо дві пари очей синхронно поглянули на мене.

Демонова рука так і зависла над темною чуприною хлопця, не досягши своєї цілі. 

– Досить Алістере, бо вона мене поважати не буде, – крякнув Рей. Ніби я колись збиралася це робити. Ха!

У відповідь я лише вигнула брову, схрестила руки і трохи заспокоїлася. 

Якось і впевненості додалося. А ще я згадала, що покинула сумку поруч з кріслом, тож довелося повернутися до нього. Якихось нещасних п'ять кроків. Дивно, коли я намагалася втекти, відстань здавалася більшою...

Знову сіла. І навіть руки не трусилися, тож я наважилася порушити тишу першою.

– Поки ви мені не поясните, що тут відбувається, я на роботу не погоджуся.

– А не забагато ти хо... – почав Рей, але лікоть демона (принаймні, я вважала, що він – демон) навернув його на стежку ввічливості, – добре-добре. Але після цього Леді підпише контракт і...

– Ні пари з вуст про усе це, я знаю.

– Вона ще й не дурна, чудово...– промимрив хлопець та я все ж почула. 

На моїх очах велетень зменшився і тепер поруч з нами був молодий чоловік. Одного погляду вистачило, щоб зробити висновок – аристократ. Не те, що цей шибайголова... 

Я була надто вражена, тому пропустила останню репліку повз вуха.

– Тепер я можу повернутися до своїх справ? – сказав красень.

– Так. Ти своє завдання виконав на відмінно. 

Чоловік встав, ніби нічого не відбулося, пішов до дверей з яких вийшов, чи того, що від них лишилося і зник у сусідній кімнаті. Паво, отямся, він може ставати отим великим чу...

І тут до мене дійшло. 

– Що ти щойно сказав?! Це все була вистава? – раптом мене захопила лють, адже ще декілька хвилин тому я думала, що кінці віддам! Прямо тут, в цьому... В цьому... Та гуртожиток у нас краще виглядає, ніж це місце!

– Це була важлива частина перевірки... – почав Рей. 

– Чуєш, ти, блазню. Трясця твоїй матері! Думаєш, це – весело, так знущатися над людьми? – Я схопила подушку і кинула в хлопця. Він ухилився і довелося шукати інші речі, щоб жбурнути, але я не знайшла нічого відповідного, – бодай тебе чортв вхпл... Мммм! – мені щільно затулили долонею рота, виявляється, демон і в людській подобі дуже спритний. Я не встигла кліпнути, а він уже був позаду мене.

– Якщо перестанеш і вислухаєш спокійно, я тебе відпущу і ніхто не постраждає. Кивни, якщо зрозуміла.

Так я і зробила.

Чоловік вирішив, що йому краще залишитися разом з нами, тому сів на стільчик.

– Я – Рей, а це – Алістер, мій вірний... Друг, – дивлячись йому в очі, доповнив хлопець, – і нам... мені потрібна лицедійка, що зможе зіграти мою наречену. Якось так.

– Але для чого усе це влаштовувати? Хіба обов’язково мене лякати? Можна ж було просто...

– Ні, – перебив Рей, – не можна просто. Моя родина... Доволі унікальна.

– Розумію. Люди бувають різні. Дракони, мабуть, теж, – я взяла сумку в руки, а хлопець здивувався. – Ти не хвилюйся. От підлікуєш голову, до тебе натовп наречених прибіжить. А я таки піду... Дякую за пропозицію, але...

Алістер, що нависав позаду, як дамоклів меч, перегородив шлях до виходу.

І раптом я відчула дотик. Рей піднявся з місця і тримав мою руку.

– На твоїх умовах. Будь ласка. Ти – єдина кандидатка, що витримала це, – і мені б насторожитися, але я розвісила вуха на пропозиції про мої умови, тож... Так, повелася я. Як наївна шмаркачка... Ще й впевнилася, що я крута й унікальна.

Тому зараз ми сидимо втрьох, розбираємо умови в контракті, п'ємо щось схоже на зелений чай і наминаємо випічку. Ніколи б не подумала, що Алістер – фанат смаколиків.

– Так-с. Тринадцятий пункт договору, умова про нерозголошення. За потреби я хочу мати можливість розповісти про це подрузі.

– А хто забороняє? – питає Рей. – От розберемося з моєю сімейкою і заживеш собі...

– Я хочу мати лазівку. Якщо зі мною щось станеться, я хочу, щоб вона знала чому. Їй нема сенсу це комусь розповідати. Настоятелька храму майже ні з ким не бачиться...