XV. НЕ ПОВТОРИТЬСЯ ДВІЧІ

Миттєвий біль, тісноту й страх змінює холод та свобода руху. У зоні пупка тягло, легені обпік перший жадібний вдих, а вуха заклало від власного пронизливого плачу. Під руками та оголеним тілом з’явилось щось м’яте, тепле та вогке. Їй потепліло, а в животі загуркотіло, вимагаючи поживи.

– Наша дівчинка, – доноситься десь згори тихий чоловічий голос. – Вона прекрасна, Анно.

Розплющити очі Айї вдається доволі важко і навіть чомусь боляче. Доклавши чималих зусиль нарешті перед погляд розмитою плямою видніє жіноче обличчя, на фоні якого помітно виділяються чорні пасма волосся.

– «Що відбувається, в імення Амока? Де я? Чому так дивно себе почуваю?» – фантомні спогади заполонили розум й змусили зойкнути від згадки про втрачене життя.

Родильну палату знову заполонив дитячий плач.

– Яка голосиста,  – засміявся лікар знімаючи рукавички. – Що ж, місіс Такер, переводимо Вас до палати й будемо годувати маля. Ви молодчина.

– Дякую, лікарю. Нарешті наша Еліс з нами, – тихо відповідає жіночий голос.

Айя усвідомлює, що лежить на грудях жінки, яка милується нею й плаче.

– «Еліс? Я в тілі смертної дитини? Знову?»

– Еліс Такер, тебе чекає друг Джонатан. Гадаю, ви знайдете спільну мову, – голос новоспеченого татуся було чутно, що перебував на межі радісної ейфорії. – Він трохи старший від тебе, але у нього гарна родина.

– Ніку, ви з Фредом їх ще засватайте змалку, – буркнула матір.

– «Друг Джонатан? Асп! Аспер!» – думки калейдоскопом закружляли у свідомості Айї доки не залишили у ній дві проблеми: поїсти та поспати.

Еліс Уілсон-Такер зі своїм чоловіком Джонатаном Уілсоном подарували цьому світові двох неймовірно красивих і талановитих доньок. Їх старша дочка Айя, ім’я якої наснилось матері будучи вагітною, стала видатним сейсмологом, а молодша Мая присвятила життя написанню фантастичних історій про паралельні світи, за мотивами материних дитячих казок.

Містер і місіс Уілсон прожили довге подружнє життя і померли у глибокій старості з різницею в кілька місяців. Перед останнім подихом Еліс пробубоніла незрозуміле нікому з рідних речення: – Всебатьку, забери мене додому, я згадала ким є, –  яке перефразували й викарбували на її могильній плиті: – «Повертайся додому й пізнай щастя у світі Творця».

***

На світанку нового дня у Земному Краї Гаайя вродила прекрасну донечку, ім’я которій дали – Айя. Кількома годинами раніше в омі Припортальної Долини вродився чарівний хлопчик, названий гучним ім’ям Аспер.

Всематір лежить на ліжку встеленому білими ліліями і милувалася дитиною. Поруч у святковому світлому вбрані сидить щасливий батько й та справа, що усміхається.

– Маю дивне відчуття, що дитина ця вроджена для великої місії. Чи варто турбуватися, Гає?

– Всебаланс непохитний. Усі молодші діти наші вроджені для блаженства й втіхи. А місію свою Айя виконала народившись у наших обіймах знову.

– Знову? Не зовсім розумію слова твої, але не хочу зараз поринати у роздуми. Поглянь яка вона красуня.

– Велика істина колись відкриється вам обом, про те що вже трапилось одного разу, але не повториться двічі. Зараз відпочивайте обидві.