XV. НАСТАВ ДЕНЬ

Болісне, колюче відчуття сильно стискало горло усміхненої вже дорослої вседочки, яка сміливо закинула все волосся за спину, відверто демонструючи ідеальні ключиці, пухкі груди та довгу шию. В її веселому погляді блищали іскри, що дражнили без того збудженого Рокоса. Мить і він притиснув її до холодної стіни біля самісіньких дверей у спальню.

З лукавою усмішкою Айя вирівняла стан, зухвало промовивши стишеним голосом:

– Вхід до кімнати моєї геть порушить усі традиції, – затримавши погляд на його губах, готових у будь-яку секунду впитися у неї. – Не поспішаймо, хоч бачу, що кортить тобі зблизитися.

Напівтемрява коридору м’яко огортала жіноче тіло, згладжуючи обриси та додаючи пікантності моменту. Рокос стояв напроти, мало не торкаючись своїми грудьми до її. Відчуваючи нестерпний потяг він не міг відірвати своїх рук від стіни, бо вони, здавалося враз розірвуть на ній вбрання. Ця жінка стала його магнітом, унеможливлювала його дихання, наповнивши ароматом свого тіла простір довкола.

– Ти прекрасна, Принцесо, – хрипло мовив, нахилившись таким чином, що подих торкнувся її шиї. – Повір, одного дня королі повернуться у цей замок.

– Хоч сплетіння не відбулося, Амок цілковито сплів дороги життя наші до останніх днів. Допоки битиметься серце твоє, буду поруч, Рокосе. Маємо вдосталь часу для тілесних утіх. А поки залиш мене одну, маю взяти необхідні речі. Швидше зроблю це, швидше утечемо звідси.

– Сплетіння могло бути й завтра, та доручення Гая…

– Воля Всебатька закон для мене. Так було і буде довічно. Тому  очистимо Лісовий Масив, коли дар мій прокинеться. За тим повернуся знов у батьківський дім. Ходи за браму, краще не потрапляй на очі батькові. Приєднаюсь швидше ніж ти сумувати почнеш.

– Уже починаю сумувати, але скорюся волі твої, люба.

Залишивши легкий цілунок на шиї чоловік відступив, хоч було видно його потужні зусилля над контролем власних бажань. Ледве втримуючи накопичений гнів Айя забігла до кімнати. Діждавшись доки кроки негідника зникли десь у далечі, розставивши руки в обидва боки від себе, вона щосили закричала у все горло, не видавши ні звуку з вуст. Тіло мов занурили у води Зимової Ріки, а легені наповнили рідким полум’ям. Єдина згадка про Аспера та їх таке близьке вкрадене щастя змушувало її знову беззвучно кричати. Дівчина відчувала, як щось велетенське, невидиме й невідоме їй росте із грудей. Злякавшись подібного стану вона пала на підлогу, злякано оглядаючись довкола.

Червоне сяйво враз залило усю кімнату й приглушило будь-які емоції. Вседочка здивовано оглядала власну збагрянілу кімнату, не знаходячи джерело дивного світла. Вона тихо підвелася й вийшла на терасу. Далеко в червоному небі летів великий птах, який змусив машинально глянути на звичне місце ночівлі її пернатого улюбленця. Згадка про птаха викликала ніжну симфонію у серці та змусила дивне світло зникнути з-перед очей. Позаду почулося шарудіння крил.

– Паво, прийшов попрощатися? Можливо не побачимось більше, друже мій.

Розвернувшись до птаха дівчина завмерла. Перед нею стояв високий чоловік з мужнім, вольовим обличчям, яке не виказувало жодної емоції. Мов мармурова скульптура, постав напроти неї у коричневому довгому балахоні, що приховував все тіло. Він дивився прямісінько в очі не моргаючи. Здоровезні крила видніли з-за його спини й саме їх шурхіт вивів Айю із заціпеніння.

– Не питатимеш уже хто я, сестро?

– Більше ні. Якщо прибув на моє здорослішання, то запізнився, брате. Церемонія обрання наре́ченого закінчилася страшною оманою та зникненням того, кого кохаю я.

– Все знаю. Не варто згадувати всі ці страшні події знову.

– Знаєш? Звідки?

– Часові подорожі та всі відгалуження в подіях, все це мій великий дар і важка ноша на плечах моїх. Вседіти завжди вроджувалися з особливими місіями та дарами. Вродила мене мати по подобі батька нашого, очевидно саме для такого шляху у вічність, а тебе…

– Що мене? Якщо знаєш бодай щось, що важливо зараз, не таємнич, прошу.

– Запорталля ніколи не було легкою місією для Всематері. Досконалий очисний механізм із неконтрольованими частинами виявився неефективним. Небезпека втручання у нього сторонніх землелюдей, в первинні часи, була зависока. Всематір вродила нашу сестру Гіру, яка допомагала їй із Запорталлям та нащадків дала з особливою місією, щоб обороняли прохід повноцінний єдиний. Чи була на те воля матері? Ні! Бо на те була милість Всетворця. Сил очищення Гаайї в якийсь момент стало замало, щоб підтримувати Запорталля у належному стані. Енергетичні ваги занадто переважили у бік спотвореного Вирію. Лиш Гай із допомогою стихійних духів мав стільки сили, щоб увійшовши у Вирій зберегти єство й мудрість свою та змінити структуру його повністю, або частково. Але його входження у Запорталля поклало б кінець існуванню його, бо реальність та не налаштована під таку потужну силу. Тоді й вродила Всематір дух подібний могутньому чоловікові своєму, що невразливим був до Вирію й часом володів. Став він посланцем, містком між стихійними королівствами та смертним світом.  

– Про себе мову ведеш?

– Так, про себе. Батьків пізнав лиш по завершенню місії. У процесі її виконання лиш чув голоси їхні постійно у серці своєму. Велика мандрівна через час у Запорталлі закінчилася подорожжю до Туманного Вирію. Коли відреклися смертні від світу стихійного, відрізавши цим чималу частину Вирію, зміг узріти я фізично той відкинутий шмат. Впустив умисно туман у тіло своє від чого згинув, опинившись опісля біля межі Вирію Туманного. Там вперше стрів  Гая.