XIV. ЗДОРОСЛІШАННЯ НАЙМОЛОДШОЇ

Тепло ніжного вітру пестить оголені ділянки молодого жіночого тіла, що виглядають з-під тисяч пелюсток білої півонії, які єдиною ковдрою приховують вроду її тілесну та ознаку настання здорослішання. Їй на вигляд можна дати вісімнадцять смертних років, хоч насправді десятиліття сьогодні вночі стріла ця молода землежінка. Вона тільки починає своє пробудження та відчуваючи блаженство миті ще не розуміє усієї повноти картини реальності. Її довге, світле волосся звисає з одного боку ліжка, а великі очі радісно вітають цей чудовий день, шукаючи пір’їстого улюбленця, який все ще спав на терасі. Погляд притягло високе узголів'я ліжка, яке сьогодні пишно розквітло квітами плюмерії.

– «Що діється? Чому квітнуть вони сьогодні на ліжку моєму?»

Роздуми перервала наглядальниця Ліні, яка посміхаючись увійшла до кімнати й урочисто промовила:

– З Днем Здорослішання, Вседочко! Стихії зробили тебе істинно вродливою. Не мала й сумніву ніколи, що саме так воно й буде.

– З днем Здорослішання? Про що кажеш ти?

Дівчина розгубилася. Стрімко сівши у ліжку вона витягла руки з-під ковдри побачивши на них кров. Усвідомлення, що наглядальниця не пожартувала прийшло одразу. Айя поспішно скинула ковдру на підлогу й виявила криваву росу на пелюстках під собою, дещо налякано переводячи погляд на усміхнену жінку.

– Вітаю з першою кров'ю, яка колись дасть початок новому житню, – наглядальниця протягла на долоні велетенський кулон з темного, майже чорного авантюрина. Він мав форму трикутної ємкості, що наглухо закривалася дерев'яною пробкою. – Збери її скільки зможеш для Дня Сплетіння і залиш на ліжку, а сама ходи на омивання. Чекатимемо на тебе разом із сестрами біля Місячного Озера. Всі сумували за тобою ці довгі роки тиші твоєї.

– Ліні, я не пам’ятаю нічого. Навіть коли покинула Світлицю батька не можу збагнути. Як трапилося, що я уже здорослішала?

– О, моя бідолашна. Прикро чути подібне. Доволі довго пробула ти у Світлиці. Самостійно Всебатько відвід тебе на Гору Дум, коли настав час. Певно сили дару твого геть виснажили тіло і розум бідолашний твій. Головне, що зараз повниться життям і повністю готова до події важливої.

– Он як? – Айя ще раз поглянула на кулон у руці наглядальниці й рішуче узяла його. – Істинну мовиш, готова до всього. Дякую, Ліні, можеш йти. Далі впораюсь самостійно. Більше не дитя, не варто так глядіти на мене, мов втратила навіки. Он вона я, та сама яка й була.

Наставниця якось винувато усміхнулася і мовила голосом відмінним від того, як зазвичай розмовляла з вихованицею останнім часом. Айя почула голос котрий співав їй чарівних пісень перед сном, до настання її Особливого Дня, розповідав усілякі історії та хвалив за перші успіхи у танцях і малюванні:

– Моя мила Айє, моя наймолодша, почуття радості огортає серце моє та дарує вуаль смутку обличчю моєму. Навічно залишишся ти у пам’яті моїй тим впертим, непосидючим і бунтівним дитям, яким була до періоду тиші, попри вік та час. Займаєш особливе місце у серці моєму, бо завжди різнилась від усіх вседітей. Пам’ятай, що ти особлива, пам’ятай, що ти така одна. Сьогодні вночі дійсно втратили ми нашу юну Айю, та стріли молоду, вродливу і вірую, що безмежно мудру Вседочку Земного Краю. Маю велику радість бути наставницею твоєю.

– Люблю тебе, Ліні. Пори те що досі трохи побоююсь, – Айя засміялася й було хотіла підвестися, але закривавлені руки нагадали про недоречність її поспішного пориву. – Подумки обіймаю тебе, наглядальнице Ліні.

Жінка з ніжністю люблячої матері поцілувала підопічну у маківку і повільно вийшла з її покоїв. Айя з неабияким хвилюванням наповнила ємкість власною кров’ю та узявши спеціально для того повішаний на край ліжка вологий, шовковий носовичок обтерла кулон та руки.

Коли дійство із зібранням «жіночої роси» було завершене у пам’яті Айї постала Гора Дум, на яку Всебатько заносив її напівпритомною. Діставшись вершини гори сильні вітри відразу узяли владу над її тілом та доволі сильно чинили над ним свою волю. Гай обережно поклав її головою у напрямку, де в іншій реальності жевріє і невпинно палає Королівство Вогненне, під завжди темним небом, вкритим дрібними вогнями. Зоряні спалахи могутнього того королівства прикрашають ночами небосхил Землекраю, а тієї миті вони запалювали полум’я пристрасті у молодому жіночому серці.

Батько швидко розкинув по два боки доньчині руки, розправив тонку, світлу сукню зіткану з вітролітних парашутиків мелайниць та покинув її на милість стихій. Дивний, гучний шепіт буквально прорізав стишену дівочу свідомість, миттєво приводячи до тями, але разом з тим позбавивши можливості рухатися. Звук так само швидко розтанув у просторі, які з’явився, полишивши слід страху на стривоженому серці. Дикий, нестримний, сильний та безжальний вітер теплотою дотику свого відчутно впливав на поверхню тіла, поширюючись з боку ніг, огортаючи кожен міліметр плоті. Так Дурша Вітряний надавав дівочому стану жіночих форм. Місцем походження його був би в смертному світі південь, та у світі цьому Королівство Вітрів рідний дім його. Коли перший біль, який мала відчувати вседочка досягав вершин сили, земля під нею покрилася жовтими мелайницями, що  прохолодою своїх пелюсток повнили свідомість спокоєм, життєвою мудрістю та стишували больові відчуття. Так Амок виражав любов дітям вірних йому наглядальних.

Горл Водний –  дух глибинних знань та чистих істинних шляхів закінчує працю на вранішній порі й пробуджує свідомість здорослішавшого дитя, закликаючи сміливо йти у нове життя. Води Зоряного Водоспаду, від краю якого вседочка лежала доволі далеко, рясно огортали її тіло прохолодною росою. Коли дух вітрів завершував роботу ці води омивають пам’ять тілесну від болю, очищаючи від старих, зайвих емоцій та прив’язок, чи то звичок.