XIII. ПЛУТАНІ СТЕЖИНИ ПРАВДИ

Очі засліпив яскравий спалах. Довкола не було нічого і нікого окрім теплого, приємного зарива та батьківського голосу:

– Запитувала про Град Небесний, але відповідь тоді ще не належала тобі. Час настав. Хочу повідати історію про острів, який схований від очей та причини створення Запорталля. Лиш ми з синами відаємо про все. Всематір наділена тільки частиною знань, як і володарі стихійні. Істина ця може зруйнувати нас усіх, запроторити у надра хаосу не залишивши навіть сліду на згадку. Втручання непричетних осіб у механізм недопустимий, тому тягарем на серці навіки мають злягти всі слова тобою почуті.

– Надра хаосу? Туманний Вирій маєш на увазі?

– Саме так. Все довкола зіткане з хаосу і мало з нього початок. Жарт існування буття полягає у тому, що й скінчитися все може також у надрах його. Велетенське, перше місто створене Творцем посеред синього неба населяли істоти подібні до землелюду, які не мали кінця життя, а початок брали з тонких волокон хаосу. Краса й досконалість світу того величного зараз лиш частково відображається у світах наших. Жили діти Всебатька мирно, в благах всеможливих, не знаючи утисків, зверхності, чи панування когось над кимось. Поруч у небі простягався небаченої краси острів-сад, який населяли твариноподібні створіння неймовірних розмірів і можливостей. Води живильні з острова того впадали на землі Граду, безперебійно тримаючи з ним зв’язок та відкритим прохід, що яскравими кольорами майорів над водоспадом. Ясниця та була такою ж стійкою, як земля зараз під ногами твоїми.  Кожен міг піднятися нею на острів, щоб проявити опіку про…

– Духів стихійних?

– Саме так, Айє. Діти Творця разом проживали у стійкому балансі та турботі один про одного. Доки міць стихійних істот не стала руйнівною. Свобода волі дарована Всетворцем не виправдала себе. Вогняне створіння висушило водне дитя, і вперше відчувши емоцію вседозволеності не зуміло впоратися з нею. Почалося братовбивство та нищення безсмертних. Первородна творча енергія є фундаментальною матерією реалізації творіння Всетворцевого. Нею просякнутий кожен атом усього, що ти тільки уявити можеш, включаючи й дух живий. Безсмертні стихійники все частіше пізнали смерть. Гинули один за одним випускаючи духи свої у простір, що трансформував їх на пропащу енергію. Вона почала розчіплювати все довкола, перетворюючи простір на собі подібний, нищівний хаос. Так енергетичний потік, який не мав опису чи форми, з якої Всетворець зіткав матерію духа безсмертного, почав повнитися жагою до поглинання та руйнування усього живого. Так нові хаотичні енергії воплотилися у Туманний Вирій. Знаю, що володієш знаннями про подальші події. Саме та вціліла печера, де Амок порятував інших духів стихійних, розрослася у Кузню Світів, місце найбільшої сили у Всесвіті, де ми з… Де Всетворець з Амоком породили наші реальності, дочко. Відаєш також про те, що частина Туманного Вирію у надрах земних світів наших, а інша згустком лежить унизу між стихійних земель.

– Не розумію, нащо було залишати Туманний Вирій, невже не можна було знищити його, покінчивши з цим навічно?

– Всетворець не володіє силами нищення. До того, страх за свої життя, породжений Туманним Вирієм, змінив більшість крилатих жителів Граду Небесного. Вони почали черпати з нього деякі емоції, що змушували пізнати: контроль, покору та відсутність суцільного блаженства. Тіньовий бік їх духу мав коритися внутрішньому світлові та жити за новими законами існування. Коли були створені стихійні землі й наглядальні стали поруч із духами стихійними, з’явилася нагальна потреба дотримання балансу при взаємодії з Градом. Знаєш ти про заселення земель чотирьох королівств та не відаєш про те, що народи наші були колишніми первородними, вихідцями з Граду Небесного, які виявили бажання служити стихіям. Обрізавши крила свої, позбавлялися вони безсмертя свого.

– Але ж не всі, батьку. Чому вогненні створіння не знають смерті?

– Такий задум Всетворця, план великого повернення додому та очищення. Туманний Вирій мав чималий вплив на Небесний Град. Усіх хто відчував його на собі, в бажанні очиститися йшли на служіння у стихійні світи. Важливу роль у цьому відіграє Запорталля. Коли стихійні створіння стрічали смерть їх духи поглинав би Вирій, так як уже понівечені вони енергіями хаосу за життя у Граді Небесному. Натомість із метою очищення тягне їх в лоно своє Запорталля.

– Тобто, після закінчення життя всі ми…

– Саме так, Айє. Створені смертні землі, щоб порятувати неготових до блаженної вічності. У Запорталлі духи набираються мудрості в боротьбі з власним накопиченим і подекуди непроявленим негативом, туманом, клич як хочеш. Смерть стихійника означає початок навчання у Запорталлі, де частина пронесеного у духові Туманного Вирію мала залишатися навічно. Планувалось, що уся осквернена творча енергія зостанеться у Запорталлі, очистивши всіх постраждалих від неї й зачиниться наглухо Гааєю. Але не все так легко. Ця велика місія триває досі й нерозривно пов’язана з братом твоїм, Еґом. Він неодноразово вроджувався на смертних землях, чим знищив колосальний шмат Туманного Вирію на них. За це отримав крила і пізнав вічність у Граді Небесному, поруч із чистими первородними. Накопичений у Запорталлі досвід боротьби з туманом утворює душу людську, яка посмертно потрапляє на службу роду своєму смертному і продовжує очищення через допомогу дванадцятьом поколінням родини своєї. А після поєднується з духом стихійним своїм, поступаючи знову на службу у стихійне королівство первородне.

– Де перебуває стихійний дух у час служіння душі? І де проходить те служіння душ смертних?