X. ОПАНУВАТИ ДУМКИ

Найважчим етапом будь-якого навчання завжди є перші місяці, чи навіть роки. Точка відліку завжди тяготить не починати нічого, та в Айї не було вибору. Келія Науки стала на перших етапах покаральним засланням. Постійно мовчати, вступаючи у дискусії лиш з наукових питань виявилося непосильною мукою для дівчини. Та більш страшним став вільний від навчання час. Наглядальниця буквально з рук учителів забирала її і відводила у Лабіринт Всематері, де та вчилася усвідомлювати почуте через внутрішню тишу. Проблемою було навіть не саме заняття приборкування думок, а самопочуття вседочки при цьому.

Трояндовий Лабіринт служив Гаайї для очищення енергетики після відвідування Запорталля. Сильний аромат квітів злегка п’янив змушуючи сконцентруватися на собі, щоб не втратити світосприйняття. Після занурення у себе автоматично відбувалося відторгнення усіх сторонніх думок та почуттів, через намагання утримати нитку самосвідомості у власних руках.

Айя не відала, чи так само все відбувається з матір’ю, та залишаючись сам на сам у цьому неймовірно мальовничому місці вона щоразу мало не втрачала здоровий глузд, а не пізнавала глибини власної внутрішньої тиші. Аромат квітів у якусь мить різко посилювався, в’їдливо та болісно наповнюючи легені. Думки ставали важкими і такими клейкими, мов мед. Винирнути із більшості спогадів самостійно було неможливо. Годинами дівчина намагалась виплутатись з частинок пам’яті, доки Ліні не приходила забирати її на вечірнє омивання. Головний біль та мало не трансовий стан супроводжував її дорогою до Місячного Озера, де прохолодні води враз змивали квітковий дурман.

Кілька місяців чекала Айя батька з обіцяними відповідями й дочекалася обох Всебатьків. Гай не спішив говорити, натомість Гаайя почала розмову відразу після безслівного вітання дочки:

– Час розповісти про людей. Не уникнути того, що судилося тобі. А отже маєш знати про Запорталля все.

Айя з цікавістю дивилася не проронивши ні слова.

– Раніше вже не стримала б ти запитань, але бачу усамітнення стало гарним наставником. Що ж, почнімо з основ. Запорталля, тобто світ смертних дуже мінливий. Життя стрімке й минає занадто швидко, порівняно з нашими. Смертні рідко доживають до свого сторіччя, яке для нас роком одним минається. Якщо тіла наші стрічають сторіччя повними сил і краси, то їх з кожним роком усе це втрачають, виглядаючи здебільшого непривабливо. Кажуть вони, що силу має лише молодість, а от старість отримує мудрість.

– Старість? – Айя не змогла пропустити нове слово повз увагу.

– Так, старість. Це стан виснаження тіла, після моменту неспроможності вроджувати на світ собі подібних. З кожним роком тіло все більше зношується, втрачаючи естетичність, пружність й енергійність. Людина переважно дедалі більше відчуває погіршення самопочуття і пригнічення, за умови, що не готувалась до старості.

Дівчина схвильовано поглянула на свої руки, не маючи спроможності навіть уявити втрату тілесної краси. Поглядом її заволоділа жалість, яку помітив Гай. Всематір повільно розправила поділ пишної, зеленої сукні, порослої квітами фіалок, і сіла на одне з двох крісел, що щойно виплелися з гілок квітучого бузку.

– Присядь, Гай, розмова буде довгою.

Чоловік не поспішав сідати та коли нарешті сів Гаайя продовжила урок:

– Почнімо із таємниці Землекраю. Так буде істинно вчинити після пережитого тобою на Водоспаді Зоряному. Урок з Бефіною пройшов не як зазвичай, не через слова її, а дар проникнення твій.

– Проникнення? Щось на кшталт, як у брата Се́пана?

– Се́пан відає те, що бачили чиїсь очі, та не усвідомив мозок. Ти ж усвідомлюєш те, що не відаєш в матерії очима своїми, – слова Гая і його абсолютно спокійний вираз обличчя завжди трохи напружував Айю, попри неймовірну любов та шану до нього.

– Бачу я те, чого не бачу насправді?

– Отримуєш інформацію подібно до землелюдей Міста Смертних Емоцій, та іншої ваги й цінності вона. Бачити можеш істинну попри її відсутність у моменті.

Дівчина було хотіла знову щось запитати, та матір жестом вказала не порушувати тишу.

– Запитувала ти, хто врятував тебе з вод зоряних, – Гаайя багатозначно поглянула на чоловіка, що спокійно похилив голову на знак згоди, й продовжила: – Айє, це й була та сама таємниця Землекраю, яку ти мало не відкрила Бефіні. Небесний Град існує лиш для декількох із жителів усіх королівств і тепер таємниця ця поляже й на тендітні плечі твої. Врятував тебе наш син, молодший брат Гіри. Він і очолює Край Душ у Граді Небесному.

– Мамо про що мову ведеш?

– Тиша, дитя, тиша, – Гай підвівся й пройшовся колом кімнатою. – Істинна така, що брат твій пройшов чималий шлях, здобувши вічне життя. Безміру важлива праця його й суттєвий внесок у спасіння Запорталля відіграло вродження його. Всематір вроджує дітей лиш у певні періоди, коли Землекрай найбільш вразливий до хаосу.

– Хаос-хаос, батьку, а хіба хаосом не кличуть Вирій Туманний?

– Кличуть, дитино. У Запорталлі має щось важливе відбуватися тому вас із сестрами четверо вродилося. Рем віднайшла своє місце й має важливу місію в помочі смертним. Кія теж тісно пов’язана зі Запорталлям, Лілі місію свою не до кінця пізнала та рослини головна її пристрасть. Про тебе… Станеш важливим елементом усього дійства для якого вродилися усі ви.

Айя трохи розгублено кинула погляд на води, що щільно закривали отвір у стіні схожий на вікно. Поза власним усвідомленням вона підвелася й повільно, мов поплила, підійшла до вікна. Заглянувши у нього постала у водному полотні перед нею дівчина, а біля неї блакитношкірий чоловік з хвостом замість ніг, очевидно лаумі. Темні води огортали все довкола, роблячи силуети доволі розмитими для сприйняття. Бачила Айя лаумі зі спини, а от чужинку у профіль. Оглядовості вистачило, щоб говорити про належність її до смертного світу.