VI. ПРОВАЛ

– Вседочко? Айє, чи ти це?

Наче знайомий голос порушив шум води. Перші намагання сформувати чітку думку, чи розплющити очі провалилися з тріском. Її тіло віддавало страшенним болем при найменшій спробі напружитися, чи ворухнутися.

– Всемогутній Амоку, Айє! Чуєш мене, Айє!?

Хтось гукав, але дарма. Миттєво у пустелю болю увірвався пронизливий, гострий холод, щільно огортаючи все її тіло, чим змусив відволіктися від поклику. Холодно було настільки, що це відчуття зайняло усю її увагу та думки. Наступним кроком відновлення чуттєвості до навколишнього світу став виразний аромат води.

– Невже воістину ти? Амока заради, отямся! Поглянь на мене!

– Нік? – перше, що зуміла вимовити.

Дівчина розплющила очі й побачила стурбоване, бліде обличчя Аспера.

– Про що мовиш ти, Вседочко?

– Асп! Аспере! – думки бурхливим потоком наповнили важку голову. Вона лиш повторювала тихо ім’я та ледь притомна хапалася за його образ, мов місток у реальність.

– Ну й настрахала ти мене. Невже наважилася скупатися у водах цих і спромоглася вижити? Яким чином, Айє? Що найшло на тебе? – молодий чоловік притримував її голову, шукаючи зоровий контакт.

– Де ми?

– Там де полишив тебе, на Зоряному Водоспаді. Землекрай другий день спокою не знає, шукаючи, а ти тут.

– Другий день?

– Сьогодні зранку батько повідав про зникнення твоє, й питав чи не відаю де шукати потрібно. Побував в усіх наших місцях, подумавши про це в останню чергу. Уявити й не міг, що води ці спроможні зробити таке з тобою. Провина моя, що полишив тебе одну в цьому місці небезпечному.

– Не картай себе! Облиш!

– Мало не згинула ти через безвідповідальність мою. Як можу не корити себе? – тіло подруги дедалі більше пробирали сироти та тремтіння. – Ти дригониш, замерзла, люба?

Аспер підвівся, покликав лорі, яка грайливо та повністю безшумно прибігла до них. Хлопець узяв зі спини тварини плащ і прикрив ним дівчину.

– Ранок сьогодні напрочуд холодний. Вседочко, треба підвестися й одягнути манту мою, щоб міг я обійняти та зігріти тебе дорогою. Одяг на тобі досі просочений водами зоряними, не повинен я торкатися їх тілом.

– Аспере, бачила смертних, – прошепотіла, притримуючи друга за руку.

– Знову смертні? При зануренні либонь?

– Саме так. Їх було так багато. Де манта моя, матінкою дарована?

– На березі немає її, певно у воді залишилася. Повідай першочергово, як вибралася ти? Не припинятиму дякувати Амоку за це везіння, але як? Яким чином?

– Мене витягли.

– Витягли? Без роздумів я б пригнув слідом, щоб розділити участь твою, бо життя без тебе не потрібне мені. Але хто спромігся пірнути за тобою й порятувати?

– Без волосся й мав крила рятівник мій.

– Крила?

– Саме так. Відчуваю, сил геть нема, не можу розмовляти. Додому, хочу додому.

Аспер обережно допоміг підвестися вседочці, яка поспіхом огорнулася цупким, чоловічим плащем, ніяково ховаючи очі від помітно змужнілого друга. Вона боялася зайвий раз глянути на нього, відчуваючи сором за свій занедбаний, змучений зовнішній вигляд та цікавість до його тілесних змін. При цьому вседочка геть не надала значення власним.

Біль все ще грав свою жорстку гру, ударивши якоїсь миті з новою силою. Айя поточилася, але ухопившись за плече спантеличеного хлопця втрималася на ногах.

– Певно тепер знаю я, що таке біль. Аспе, здається смерть моя недалеко походжає.

– Не кажи так, – його вмить змінений погляд змусив її тіло завмерти та геть розм’якнути, коли обійми його огорнули її талію. – Не відав би тебе самому Амоку, коли навіть постав би він проти мене. За тобою, Айє, куди б не пішла ти.

– Завжди слідуватиму за тобою і я.

Забувши про муки минулої миті, вседочка нарешті наважилася відкрито дивитися в його очі, несвідомо поклавши руки на міцні, чоловічі плечі. Зовнішній вигляд, його тілесна зміна, дивовижний порятунок та турбота рідних через її зникнення – все розтануло на фоні бажання торкнутися м’яких губ, що знаходились напроти її. Мить і їх обличчя стали надто близькими, а погляди наче затуманеними. Теплий подих Аспера вже лагідно торкався її обличчя, а рука з талії повільно повзла вгору, дійшовши до потилиці. Шкіру пройняло, мов легким розрядом, що дражливо змушував стискатися усі внутрішні органи, в такт руху чоловічої руки. Вона птахою стрепенулася, нестримно бажаючи того, що от-от має статися.

Аспер раптово відсахнувся. Мов опритомнівши, він різко розвернувся спиною до приголомшеної дівчини, розглядаючи місце, де щойно її знайшов.

– Поруч не витоптана трава, отже була ти тут сама, – мовив хриплуватим, непритаманний йому голосом.

Незрозумілий біль стиснув кулаком дівочі груди, від такої поведінки Аспера. Його різка зміна настрою спричинила доволі контрастне відчуття тому, що тільки-но мало не відірвало її ноги від землі. Важкий, болючий спазм у горлі ледве не викликав ридання, але Айя проковтнула його, одягнувши маску байдужості. Сама того не розуміючи яким чином, їй вдалось відповісти цілком буденно, хоч і не відразу: