V. ТАЄМНИХ ГІСТЬ.

Ранок Айї почався доволі дивно. Вона не могла зібрати думки до купи тому просто розглядала стелю, де, мов квітчаста хустина, зацвіли дрібнесенькі, рожеві троянди вперемішку з неприродно великими, білими орхідеями. У покої забігла Лілі, мовчки протягла сестрі записку швидко утікаючи, не запитавши навіть чого та розляглася на підлозі. Лілі була єдиною із сестер, яка могла піти на подібну авантюру і пронести таємний лист. Його відправник очевидно знав про це, а отже був добре знайомий із Всеродиною.

Маленький, старанно складений клаптик паперу запросто ховався в маленькому, дівочому кулачкові.

– «Терміново варто поспілкуватися. Зустрінемося на нашому місці», – йшлося у посланні.

Питань від кого лист навіть не виникало. Айя переодягла сукню, накинула плащ, який у Землекраї називали мантою, і подалася на зустріч з другом, який займав у її дитячому серці забагато місця, щоб слухати настанови старшої сестри, чи обґрунтовані власні думки.

Місцина біля Зоряного Водоспаду за межами Всесаду, була секретним укриттям Айї та Аспера. Землелюд навмисно обходив ці мальовничі краї через те, що бурхливі води невеликої гірської ріки запросто могли забрати життя, затьмаривши розум холодним, свіжим ароматом й палко прийняти необережну душу у свої стрімкі обійми. Лише сильні духом можуть вчасно вийти з-під потоку води, яка невідомо, що показувала свідомості. Стікаючи з вершини Гори Духу, річка поринає глибоко під землю, даючи початок всім водам далекого Королівства Східних Вод. Її небачена мудрість та захмарна істина буквально паралізує, забираючи життя у неготових до сприйняття, чи негідних.

Добровільно на подібне випробування йдуть лиш всебрати у віці дванадцяти років, для омивання тіла перед першим днем служби у Світлиці, та не усім вдається його пройти. Одні гинуть, навіки залишаюсь в озері. Інші тілесно здорослішавші та просвітлені секретами буття повертаються додому, для подальшого святкування Дня Здорослішання. Братів віку здорослішання Айя не мала, тому фактично це місце було тією «сліпою зоною», де зустрічі з Аспером могли проходити в абсолютно усамітненій атмосфері.

Прості ж землелюди лиш з крайньої потреби підходять до Гори Духу, ніяким чином не перетинаючи меж, які відкриють їх величним водам. Дорогу до водоспаду перекриває доволі щільний ліс, густо порослий кремезними, високими деревами з темною кроною, майже чорного листя. Молоді дерева залежно від віку мають забарвлення  листя від лавандового до кольору індиго, що доволі святково розвіює потенційно суворий вигляд місцини. Вітер сколихуючи гілля дерев, які зростають лиш поблизу водоспаду, на добру кілометрову відстань розносить тонкий, ледь чутний аромат схожий на ягідний. Саме він повністю глушить вогкий, холодний і п’янкий запах згубних вод Зоряного Водоспаду. Аметистові стражі стримують міць води на галявині й протвережують нечастих його гостів. Таких як вседочка з сином омі Припортального. Дітей не лякали розповіді про могутність водоспаду, чи заборони. Вони мали мету зустрітися і йшли на це, попри все.

Аспер приїхав верхи на лорі. Велетенський дерев'яних вовкоподібний звір, покритий де-не-де яскравим, зеленим мохом підвівся та насторожився, коли Айя наближалася.

– Ло, вона своя, – хлопець прудко звівся на ноги.

Він поспіхом підійшов до дівчинки беручи її руки на знак вітання, а Айя затамувавши погляд розглядала друга, помітивши його зміни у зрості та статурі загалом. Це не було несподіванкою, бо знала вона, що до восьми літ чоловіки значно здорослішають зовні та інтелектуально. Але щоб так за одну ніч, вона була не готова до подібного.

 Обидва ніяково мовчали, дивлячись один на одного, якось інакше. Тепер напроти неї були очі не кумедного друга, з яким весело можна реготати та танцювати де хочеш. На неї дивилися очі молодого чоловіка, який одночасно радий їх зустрічі й чомусь сумував, намагаючись не видавати свого смутку. Люди назвали б його підлітком, але поняття такого у Землекраї не існувало.

– Прибув у важливій справі, Вседочко. Дякую, що прийшла, – голос хлопчини трохи тремтів, як і руки, які досі тримали дівчинку.

– Чого це так офіційно вітаєшся ти, Аспере? – насторожено прошепотіла Айя, поглядаючи на спокійно сидячого звіра, що закривав собою весь вид на гору. – Це лорі, вірно? Та що подарувала матір моя?

– Так це дар Всематері перед твоїм Особливим Днем. Це самиця, кличу її Ло. Звідки знаєш про дар, чи не сама Всематір повідала?

– Ні, та було кому розповісти про все, – Айя нервуючись забрала руки. – Аспе, не лише ця тварина бентежить мене. Чому не розповів ти, як отримав те дзеркало, що підніс мені.

– А навіщо? Це особиста справа.

– Аспере, ніколи б я не попросила у тебе, аби знала через що варто пройти чоловікові задля дару такого.

– Дарма, Вседочко. Витримав би все ще раз, аби довелося, щоб отримала ти цей дар саме від мене.

– Чого кличеш мене Вседочкою? Чого дивно так поводишся?

– Мало часу. Лорі неочікувано виросла, а це може означати, що комусь з долини, чи саду неприйнятності дихають у потилицю.

– Не розумію.

– Ло явилася до Всематері, а потім опинилася у нас. Батько мовив, що так готуються вони віддати життя за того, кого вважають господарем.

– Тебе?

– Можливо, але Всематері вона явилася першою.