II. ОСОБЛИВІСТЬ ЯК ЖИТТЄВИЙ НАПРЯМОК.

Айя повільно увійшла до великої, кам'яної, колонної споруди, розташованої на найвищій точці Всесаду. На яскравому, квітчастому троні, який прикрашався білими калами, поміж неймовірно ароматних, кремезних дерев з довгими ліанами, що квітнули ніжним фіолетовим цвітом, сиділа вродлива, молода жінка. Її довге, золотаве волосся, сплетене у грубу-фантазійну косу прикрашену дрібними квітами лісової фіалки, звисало до підлоги. Жінка повільно підвелася й продемонструвала неймовірну фігуру з гарними грудьми, вигином талії й округлими жіночними стернами. Її легка, ніжно-зелена сукня із десятків тоненьких шарів спідниці розвіювалася від найменшого подиху лагідного вітру.

– Матінко, кликала мене? – запитала Айя.

Наблизившись до жінки дитина узяла її за обидві руки, на знак вітання.

– Не кликала б до вечірнього омивання, аби наглядальниця Ліні, не пожалілася, про твої витівки.

– Не цікаві мені традиції, і не до вподоби наставниця Бефіна.

– Це розмова за вітром, дочко. Не знайомі ви як слід. Наставниця Бефіна навчала всю нашу родину, й не виключенням будеш і ти. Усі мають знати традиції, бо це устрій життя, порядок, та основа усього. Це те, що чекає тебе попереду. Час братися за розум.

– Але...

– Не роби цього, моя мила. Не бачу сенсу мовити про те, що однаково змінити неможливо. Традиції важливішають з кожним роком наближення до відкриття місії твоєї, – жінка пустила дитячі ручки й свою правицю здійняла над кам'яною підлогою. Усюди почувся гул і нізвідки поповзло коріння, сплітаючись у химерні форми. Доки перед поглядом Всематері не явилося дещо схоже на лавку. – Присядьмо, Айє!

– Дякую, матінко. Ти та омі Айбест були відсутні на початку Особливого Дня мого. Чи все гаразд у Запорталлі?

– Надто спостережлива для свого віку, дитя. Так, у смертному світі все добре. Повідай-но краще, що бачила ти у дзеркалі, дарованому юним Аспером?

– Нічого такого не побачила, лиш власне відображення.

– А ще? Омана не має бути властива тобі, Айє. Істинність слів, це одна з головних чеснот і дарів. Не варто витравлювати її з душі своєї.

– Не буде до вподоби тобі сея істинна.

– Все краще омани, чи не так?

– Бачила жінку, але вона...

– Можеш розповісти усе як є, дочко, сміливіше.

– Матінко, вона була не як ми. Очі менші в рази, шкіра не така як наша, а біліша й без відмітин, волосся темне, мов мокра земля, довжиною лише до плечей, а вбрання… Вона носила чоловічу одежину. Такі створіння лякають мене.

Всематір ще більше розширила велетенські без того очі, але спокійно відповіла:

– Нічого боятися. Щось відчувала ти тієї миті, коли споглядала на неї?

– Тривогу й ... – дівчинка довго добирала слова, щоб виразити емоції: – кохання. Певно то було саме воно, бо одночасно хотілося сміятися і плакати, співати та кричати від болю щосили. Було добре мені і якось журливо одночасно. Таке воно кохання, матінко?

– У кожного своє, Айє. Бачила ти смертну жінку, а отже особливість твоя, взаємодіяти з ними. Відчувала ти емоції смертні, а отже цілком ймовірно, що саме чуттєвий сектор буде місією твоєю. Хоча зарано мовити про сеє. От чому заняття з традицій такі важливі. Розповідали тобі уже про різні земледари та до яких дарородів вони спрямовують свою власницю?

– Ну, щось таке було.

– Точно було. Назви хоч кілька районів Землекраю та обов'язки їх перед Запорталлям. Окрім Припортальної Долини.

– Ма...

– Я чекаю, Айо, – Гаайя зробила якомога суворе обличчя, хоч однаково її нутро видавав теплий погляд та лагідна, легка посмішка.

– Лісовий масив. Об'єднує володіння двох омі, землелюд яких відповідає за різноманіття рослинного та тваринного світу у лісах і садах Запорталля.

– А ще відповідають вони за цвітіння, виникнення нових і розповсюдження існуючих видів флори й фауни відповідно до територій Запорталля, а не лише у лісах. Також за домовленість із рештою стихійних королівств за індивідуальні погодні умови для кожного кліматичного поясу світу смертних, що безпосередньо впливає на популяризацію видів тваринного й рослинного світу. І це ще далеко не всі обов'язки. Наступний район.

– Е-е, Остів Снотворень.

– І?

– Там мешкають землелюди, які мають дар витворення чарівного пилку сновидінь із плодів вічно квітучого древа Сонія. Через спеціальний портал снодіти постійно надсилають смертним сновидіння.

– А ще сновидіння бувають різними, Айє.

– Знаю. Добрі сни летять до людей, що мають спокійний та рівноважний емоційний стан. Такі сновидіння виготовляються з солодких плодів верхніх гілок дерев. Напроти, погані сни роблять із гірких плодів нижніх гілок.

– Чому вхід туди суворо заборонений?

– Бо так треба?

– Крихітна доля істинної відповіді є. Заборонений, бо древа Сонії небезпечні для землелюду, що не має дару перетворення плодів його. Заманюють рослини ті випадкових гостей до себе найсолодшими піснями й ароматами, дарують найпотаємніші мрії перед очима, допоки оманою не з'їдає жертва плід з нижньої гілки. Найстрашніші жахи розривають буквально бідолашній серце, допоки не зупиниться воно, а душу забере вічний хаос у Туманний Вирій. З перших секунд потрапляння на острів пересічного землелюдина можна рахувати загиблим.