I. ТРАДИЦІЯ ПЕРШОГО ДЗЕРКАЛА

Велика, світла кімната, точніше тераса, бо в ній немає четвертої стіни, продовжується мальовничим краєвидом дворика-саду, затонулим у сотнях видів квітів, соковитій зелені дерев. Неймовірно блакитне небо не має жодної хмаринки та мовби підсвічується від власної чистоти кольору, виконуючи роль сонця для усього сущого навкруги, обігріваючи, голублячи, наповнюючи життям. Далеко видніють могутні гори рясно покритті зеленню та обвиті блакитною стрічкою, якою є бурхливий гірський струмок.

Стіни обителі прикрашає незвичайний, звивистий плющ, який рясно цвіте маленькими, синіми зірочками-квітами. Підлогу вкриває яскравий, густий мох темно-зеленого кольору, по якому розходяться жовті лінії, що з'єднуються у спіраль посеред кімнати. В центрі стелі зробленої із білої глини звисають до самої підлоги довжелезні ліани, на яких деінде квітнуть білосніжні, великі лілії.

За ними, а точніше в них, ховається виплетене з лози велетенське ліжко маленької дівчинки, Вседочки Землекраю, яка вже тривалий проміжок часу не може заснути. Її очі кольору свіжого зеленого чаю, трохи більші за розміром ніж у людського виду, ніяк не знайдуть спокою, розглядаючи маленьке золоте дзеркало, щедро прикрашене смарагдами. Вона щоразу проводить пальцем по дзеркальній поверхні люстерка й кімнатою лунає шум морської безодні. На вигляд їй лише не більше чотирьох-п'яти років, хоч за мірками людського світу їй би мало виповнилося уже п'ять сотень. Та час тут протікає абсолютно інакше, як і тривалість життя тутешніх мешканців.

 Сьогодні у неї Особливий День, а це означає, що нарешті їй можна буде дивитися на своє відображення у справжніх дзеркалах і пізнати свою особливість  – земледар, який з часом переросте у місію її життя. Дзеркало в її рученятах цінний дарунок піднесений ліпшим другом. За традиціями дарувальником являється майбутній претендент на звання наре́ченого вседочки Землекраю. Не заперечуючи теплим стосункам дочки та сина поважного омі Припортальної Долини, якому вже давно виповнилося сім років, Всематір Землекраю дала благословення на участь юного Аспера в піднесенні такого цінного дару у житті кожної жінки. І сталось так, що він пройшов шлях від дароносця до дарувальника й саме його дзеркало отримала Айя.

Дівчинка досі не бачила свого обличчя і довго чекала цього дня, але тепер її дитяче сердечко роздирає страх.

– Нічого боятися, – бубоніла собі під ніс. – Лише побачу відображення своє. А як пощастить, то й пізнаю особливість свою. Маю ж я мати особливість?

Вона ще якусь мить забарилася і різко розвернула дзеркало на себе. Жовтувата шкіра із ластовинням, довге світло-русяве волосся із золотим переливом, маленькі, пухкенькі губи та чималі очиська. Відображення довго оглядало її, а вона його, допоки там не з'явилося чуже обличчя дорослої, незнайомої дівчини, очевидно, що не їх крові. Різко зображення змінилося й з'явився Камінь Всебалансу, який спалахнув червоним, а за тим зеленим.

***

– Аспере, мовлю тобі, що бачила там когось із Запорталля, – тихо говорила Айя, ховаючись із білявим, кирпатим хлопчам у кущах півоній від набридлої викладачки традицій, яка бажала провести урок.

– Мовиш так, ніби бувала там. Яка із себе була вона?

– А ніби ти бував. Вона білошкіра й мала маленькі очі, темне коротке волосся. Ніколи таких створінь не бачила. Тоді хто вона, як не житель Запорталля?

– Твоя істинна, це може бути смертна людина. Темне волосся, часта особливість їх виду.

– Людина? Так їх матінка іноді називає. Стривай, а чому ти зі мною так різко погодився?

– Неважливо.

– Аспере, друзі не мають таємничень.

– Знаєш же ти, що маю я особливість, як у батька. Завдячуючи цьому один раз зазирав у Запорталля, попри волю свою.

– Стривай, а хіба омі Айбест вхожий у світ смертних?

– Ні, нікому туди не можна заходити, окрім Всематері. З необачності туди втрапив, але, на щастя, не порушив рівновагу, – відвівши винувато погляд хлопчик потер потилицю, скуйовдивши без того неслухняні, сіруваті пасма.

– Аспере, це вершина безвідповідальності. Матір розповідала, що лише рівновага почуттів й емоцій дає смертним продовжувати своє існування. Ніхто, окрім неї, не володіє особливістю збалансування. Точно не могли відвідини твої не нашкодити.

– Ненароком туди втрапив, мене мов само засмоктало. І нічого не порушив я. Камінь Всебалансу досі зелений.

Хоч хлопчик тільки кілька років тому почав навчання у школі землелюду, але доволі швидко опанував навички за особистісним даром. Аспер міг відчиняти портал у Запорталля для Всематері уже без сторонньої допомоги. 

Таке рідкісне уміння мав лише його батько, омі Айбест, який є нащадком Всеродини, а саме далеким сином першої доньки, що завершила своє життя задовго до його вродження. Саме Гіра весь час допомагала матері поратися з порталом, а після своєї кончини, Всематір-Земна знову взяла цей тягар на себе, приставивши синів й дочок Гіри до охорони Порталу, що вів у світ смертних дітей її. Так утворилася і розвивалася Припортальна Долина. Та одного разу на світ вродився Айбест з даром своєї далекої праматері, який ще з п'ятирічного віку служить Гаайї й став її ліпшим другом.

Тепер ця особливість зовсім неочікувано проявився у його молодшого сина. Та чи було це на радість, Айбест поки не визначився. Вправне дитя ставило багато питань, на які не завжди був час отримати відповіді. Не почувши бажане допитливий хлопчик шукав істину сам, тому й частенько втрапляв у неприємності завдаючи родині клопоту.