Пролог

Дме вітер, шумлять води морів і океанів, ллють дощі, проростають трави, вирують почуття – все це люди сприймають за звичайні буденні явища, допоки стихії не стають нищівними, а ваги емоцій навколо не перехиляються на бік так званого «лиха». В такі миті налякані смерті зазвичай молять Вищі Сили про порятунок, й задають тисячі питань, на кшталт: «За що це нам?» Забуваючи, що нічого не відбувається незаслужено.

Сучасні люди не беруть до уваги, що джерелом їх життя є злагоджена праця чотирьох основних елементів: землі, вогню, води та повітря. Які власне, як живлять те саме життя, точніше підтримують можливість буття усього живого, так і спроможні знищити його вщент.

Стихія не є чимось другорядним у процесі життєдіяльності, це прекрасно розуміло древнє населення смертної землі та молилося чотирьом віттям божеств, шанувало й поважало природні явища від великого до малого. Практично саме природа з усіма стихійними проявами була Вищими Силами й генерувала в уяві древніх подібні на людські образи задля кращого сприйняття. Персоналізація стихійних божеств привела людство до перших спроб керування «Вищими» через власні прохання, впровадження традицій, виникнення правил шани та проведення почестей, а як наслідок усього перерахованого ще й до відкриття каналів обніму енергіями з іншими вимірами. Пантеон богів зростав.

Людство не було колишнім і з’являлися ті, які могли більше впливати на буття, навчившись накопичувати стихійні енергії. Вправні стихійні підкорювачі посягали на збільшення сили, звертаючись до Богів могутніших за стихійних, на її думку. Дар творіння власного життя – повна свобода вибору, як побічна дія від возз’єднання з Вищими Силами, почала призводити до заплямування віри кров’ю, через нікому непотрібні жертвоприношення, неприпустимі дії з боку окремих людей проти цілих народів та черпання цими окремими персонами сили зовсім з інших джерел, відмінних від стихійних. Таке викривлення сакрального зв’язку не залишилося непоміченим. Боги голосно заявляли про незадоволення: катаклізмами, епідеміями, війнами, погіршенням якості й термінів життя. Але людство не зважало на це. Тоді двосторонній зв'язок було обірвано, енергії стихій навічно закрились він негідних.

Сприйняття світобудови стрімко змінювалося у важких умовах ймовірного зникнення. У спробах порятунку тепер вже від собі подібних, смертні дедалі більше відкидали милість кривавих богів, якими вони самостійно їх зробили. Виникали нові думки, вірування, які згодом стали цілими релігіями. Саме релігії й стали тими рятівними кайдани, що зупинили свавілля «особливих» – діяльність зрадників великої сили. Нові Вищі Сили стали чимось більшим, поважнішим, суворішим, а головне менш досяжним на відміну від старих богів. Зупинивши кровопролиття через поступове притишення колишніх могутніх сил, нові релігійні реалії повністю задовольнили стомлених смертних, давши їм основне – уявний захист їх життів. Стишилась і стихія.

Відкинувши природних божеств людина поступово почала знецінювати й сам природничий світ довкола, сприймаючи усе мов само особою існуюче з нею на рівні, а то і нижче. Люди втратили мовний контакт із не просто природними елементами стихій, а з чотирма повноцінними вимірами, які є доволі різні між собою, та мають єдину мету – забезпечувати життєву придатність світу смертних.

Вітряне Королівство, Королівство Східних Вод, Вогняне Королівство та Земне, що зветься Землекраєм – усі несуть певні обов'язки перед людьми з волі Всетворця. З тієї самої волі Всематір Землекраю, має владу карати за проступки дітей своїх смертних, які не раз зраджували її. Велика Гаайя дає дозвіл стихійним володарям надсилати у назване ними «Запорталля», що являється автономною частиною її королівства, випробування у вигляді стихійних лих: повені, урагану, виверження вулканів, і таке подібне. Це відбувається на знак прочуханки, коли смертні масово нехтують цілою низкою чеснот, які мають покращувати їх без того коротке, нелегке життя. Коли люди враз у раз починають воювати, сваритися, забувати про духовність та масово розпалюють ненависть, тоді й приходять природні попередження про наближення їх кінця. Таке собі застереження про ймовірне самознищення, у випадку подальшого руху в такому ж напрямку розвитку подій. Це відбувається точково, поступово й іноді досить жорстоко, зате частіше всього ефективно. Боротьба за прозріння духу ніколи не обіцяла бути легкою.

Править безсмертна Всематір не сама, а в парі із Всебатьком Гаєм. Єдина пара, що має безваріантне безсмертя у стихійних світах. Точніше згинуть їм судиться лише з усім сущим в усіх п'ятьох вимірах. Титули Всебатьків вони отримали через розташування на підвладній їм території єдиного переміщувального порталу у Запорталля, він же світ смертних, та знаходження в розпорядженні та контролі Гаайї єдиного у Всесвіті Каменю Всебалансу, що дарований їй при первинному сходженні на землі Земного Краю. Камінь цей сповіщав раніше про емоційний дисбаланс між стихійниками, допоки могутні духи стихій не заповідали народам своїм за будь-що дотримуватися миру та добросусідства. Після створення Запорталля камінь помістили на прохідний портал. Тепер він сповіщав про чвари між смертними, які розгойдували емоціями енергетику, порушуючи баланс в усіх вимірах.

Саме при порушені балансу у Запорталлі Всематір дозволяє володарям решти трьох стихійних королівств втрутитися. Омі ж земних дарів – лорди, якщо називати їх мовою смертних, не втручаються у карний процес зазвичай, бо надто глобальними будуть наслідки, забагато смертей й бід нестимуть. Хоч іноді бувають виключення у вигляді землетрусів, неврожайності, зникнення певних видів флори і фауни, розломів земної кори. Землелюд найбільше подібний до смертного населення зовні й емоційно, тому втручання у конфлікт земного дароносця може вилитися у неконтрольовану агресію стихійника, а там і в знищення цілого Запорталля. Подібне чітко контролюється Гаайєю, та не являється частою мірою покарання.