15. Даня

  Було кумедно спостерігати за тим, як обурилася Маргаритка, коли я перемкнув увагу з неї на Альбіну. Дуже нагадувало ревнощі, хоча і виправдовувалось захистом честі моєї дівчини.

  Наївна Квіточка навіть не здогадується, що, насправді, загрозу для моїх з Ді стосунків становить зовсім не Альбіна. Що казати, я й сам тільки-но це усвідомив.

  Розраховував ще трошечки подратувати Маргаритку, проте завчасно об’явився Сірий. В нього сьогодні мав бути був довготривалий сеанс з клієнтом, але все перегралося.

- Прикиньте, той здоровань не зміг витерпіти біль, - розповідає мій учитель. – Щойно торкався голкою його стегна, чувак кусав себе за палець й скиглив, наче цуцик, - сміється.

- Як тепер маєте завершити роботу? – питаю я. - Він же замахнувся на такий масштаб!

- Ага, замахнувся, але сил не розрахував, - Сірий міцно притискає до себе Альбіну, обіймаючи її зі спини.

  Величезні пружні груди маячать в мене прямо перед носом, проте вони давно мене не переймають, вдосталь надивився на роботі. Дівчина полюбляє одяг з відвертим декольте. Ми з колегами приколюємося, що споглядання її персів діє на клієнтів (й не лише Альбінчиних), як анестезія.

  Якщо ж говорити про мої смаки, то я все-таки люблю, коли в дівчині є загадка, а не усе одразу на виду й на викоті. Хоча… Я б залюбки повитріщався на Маргаритку в такому самому відвертому купальнику, як у брюнетки, що стоїть в цю мить навпроти.

- Може, нам закупити в студію кляпи для таких випадків? - жартує Альбіна.

- Слушна думка! - сміється Сірий. – Якби знав, що цей здоровило виявиться настільки нетерплячим, то заскочив би дорогою на роботу до секс-шопу й придбав би одного для нього! Бо той собі ледве пальця не відгриз. – Проводить рукою по масивному малюнку, що прикрашає стегно його коханої.  – Запам’ятай на все життя, юний джедаю, - звертається до мене. – Стегна – найчутливіша зона в чоловіків. В жінок не так, бо їм природою призначено народжувати. Жінка без проблем може витримати шестигодинний сеанс тату на стегнах та сідницях. А от чоловіки… У нас ця зона створена для іншого, - регоче, щільніше притискаючи до себе сексапільну брюнеточку.

  Я мимохіть озираюся до басейну, в якому залишив Маргаритку на розтерзання Русіку. Той виписує круги навколо моєї подруги. Дратуюся. Дружбан явно запав на дівчинку, а я надто добре знаю його темперамент, аби розуміти, яку загрозу він для неї може становити.

- Народ, почувайтеся, як вдома, - звертаюся до Сірого з Альбіною. – Он стіл з закусками, напої - на барній стійці. Усе, що бачите, беріть та насолоджуйтеся. Я на хвилинку відлучуся, - тримаю курс в напрямку басейну.   

  Беру розбіг та плюхаюся бомбочкою у воду, розрахувавши траєкторію падіння так, щоб якнайдужче оббризкати дружка-причепу. Маргаритку також злегка зачіпають бризки, проте вона анітрохи не дратується. По очах бачу, що навпаки, радіє моїй появі, і це неймовірно надихає.

  Враз згадую наші водяні бої та брудний прийомчик подруги. Чому б не випробувати його на Руслані? Пірнаю й виринаю ззаду, обхоплюючи дружбана за плечі, роблю ногою підсікання, аби вивести його із рівноваги, й занурюю під воду з головою.

  Якийсь час ми удвох борсаємося, дуркуємо й жорстко оббризкуємо один одного.

  Коли нарешті це веселе неподобство завершується, вдоволено виявляю, що ціль досягнута - Маргаритки вже нема в басейні,  вона вляглася на шезлонг і гріється на сонці.

  Не можу не пробігтись поглядом по її красивим ніжкам. Вважаю, що дівчинка має ідеальну фігуру – спортивну та водночас жіночну, з усіма необхідними об’ємами в правильних місцях.

  Чорт забирай, щось я останнім часом надто часто відволікаюся на тіло Маргаритки! В такі моменти намагаюсь візуалізувати образ напівоголеної Діанки (повністю голою, нажаль, її не бачив), але марно, вона постійно програє моїй сусідці. Бляха! Наслання якесь!

  Поки я просто спостерігаю, Русланчик вдається до дій, - він на всіх парах поспішає на сушу, аби прихопити недопитий Маргаритою коктейль та послужливо піднести їй.

  Закатую очі. От же реп’ях! Так просто не відчепиться. Мабуть, потрібно натякнути.

  Також виходжу із води та, взявши пляшку пива, йду наламувати кайф Руслану. Однак дорогою помічаю на одному із плетених крісел знайомі шорти та смартфон, що розривається моєю улюбленою піснею, яку за шумом розмов, сміху й музики майже не чутно.

  Беру ґаджет, аби віднести володарці, й мимохіть помічаю, хто їй наярює. «Богдан» висвічується на екрані. Кривлюся. Принаймні тішить те, що Маргаритка не зберегла його ім’я в контактах у пестливій формі.

- Дзвонить твій хлопець, - простягаю телефон дівчиську. Вона розгублено липає очима, забираючи ґаджет у мене з рук. – Бодя, - уточнюю, спрямовуючи холодний погляд на Руслана, котрий теж трошки охрінів від несподіванки.

- Ага, вона зустрічається з моїм старшим братом, - пояснюю йому. Сподіваюся, тепер відчепиться.

  Маргаритка тим часом підхоплюється на ноги, збентежено всміхаючись.

- Я відійду, - тікає геть кудись далеко, в напрямку будинку. Мабуть, не хоче, щоб Богданчик знав, що вона зовсім не сумує у його відсутність. Зловтішаюся.

- Чого одразу не сказав? – дується Русік.