14. Маргарита

  Підготовка до вечірки починається з самого ранку.

- Допоможеш? – запитує Даня за сніданком.

- Звичайно. Ми ж друзі, - розтягуюся в красномовній посмішці. – Що потрібно робити?

- Зганяємо в магазин по закупку.

- Тобто, всі клопоти на тобі?

- З них гроші, з мене організація, - стенає плечима. - Все просто.  

- А якщо когось не влаштує, що ти купив?

- Цей «хтось» завжди може принести з собою те, що він любить. Доречі, а що любиш ти? Що будеш пити?

- Не принципово.

  Даня витріщається на мене з недовірою.

- Що, зовсім?

- Якщо буде звичайна вода, то уже все чудово.

- А спиртне? Вино – ігристе, звичайне, сухе чи солодке?  

- Я в тому не тямлю. Та й перед змаганнями намагаюсь утримуватися від алкоголю. Максимум баночку пива вип’ю і норм. 

- Любиш пиво?

- Ага, з рибкою, - в дитинстві, коли їздили до бабусі в село, тато частенько брав мене на риболовлю. З тих часів домашні сушені карасики мій найулюбленіший делікатес.  

- Ти не перестаєш мене дивувати, - здіймає брови.

- Любити пиво з рибою це дивно?

- Зовсім не дивно для пацана, - хихоче. Знущається з мене, чи що? – В моєму оточенні дівчата зазвичай віддають перевагу більш вишуканим напоям.

- Тут ключове словосполучення «в твоєму оточенні», - ображено буркаю.

- Ти чого? Я ж не хотів зачепити. Навпаки, мав на увазі, що ти – унікальна. Вважай це за комплімент, - по-дружньому кладе руку мені на плече. Проте дотик викликає аж ніяк не дружню реакцію. Шкіра під його долонею стає гарячою, і тепло від цього місця розповсюджується усім тілом. 

  Збентежено посміхаюся.

- Допивай каву й погнали, - опускаю погляд на свою чашку, дно якої вкриває густий шар пінки від капучино. Збиралася її з’їсти, проте терміново вирішую вимити посуд. Встаю з місця, забираю чашку, спиною відчуваючи, як Данило з цікавістю спостерігає за мною. – Що? – озираюсь до нього.

- Нічого, - не відриває від мене задумливого погляду, який свідчить про протилежне.

  Однак чіплятися з запитаннями не ризикую.

  Удвох ми досить швидко справляємося. Неподалік розташований оптовий гіпермаркет, в якому завантажуємо візки усілякою всячиною, в тому числі різноманітним алкоголем, зокрема двома ящиками пива. Якою буде точна кількість людей, Даня не знає, знає лише, що багато. Він запросив декількох друзів, а також приятелів з академії та колег, кожному з яких дозволив взяти з собою дівчину.

  Отже тусовка планується масштабнішою, ніж минулого разу, коли я спостерігала за нею крізь вікно спальні. Тепер значно краще розумію Діану. За подібних обставин я б, напевне, також хвилювалася.

- Дозволь поцікавитися: твоя мама в курсі, скільки народу туситиме у вас в домі? – зиркаю на Данила, штовхаючи візок в напрямку каси.

- Ну, по—перше, не в домі, а на дворі. А, по-друге, мама сьогодні намилилася на день народження подружки. Закладаюсь, повернеться аж під ранок.

- Значить, вечірка триватиме усю ніч? – цікавлюсь не стільки для себе, як для Діани. Хоча ні, для себе також. Не впевнена, що стане сил вести обіцяні спостереження за її бойфрендом аж до ранку.

- Побачимо, - весело підморгує він.

  Окрім закусок із магазину, по дорозі додому забираємо ще й коробки із кетерінгом, що включає в себе усілякі канапки. Радію, що не муситиму допомагати із куховарством, бо інакше це була б вже не дружба, а експлуатація безкоштовної праці.

***

  Близько обіду мають прийти люди. Тьотя Таня ще вдома, і я трохи турбуюся, чи не обурять її наші гульки. Однак хрещена задоволено посміхається, забачивши, як ми з Данею клопочемося на кухні, дістаючи з холодильників охолоджені напої.

- Кайфуйте, дітки, - каже вона нам, проходячи повз з келихом вина. – Мені через годинку в салон, а звідти одразу на День Народження, тож не заважатиму, - весело посміхається і тікає нагору.

- Класна в тебе мама, - звертаюсь до друга.

- Ага. Але, часом, могла б пожурити заради пристойності, - пирхає.

- Тобто татових лекцій тобі недостатньо? – здіймаю у подиві брови.

- Я за золоту середину. А в цих двох якісь крайнощі – одній усе пофіг, а іншому - завжди замало контролю.

- Баланс, - розмірковую.

- Ні, це я балансую між ними. Циркач! – відпускає нервовий смішок.

- Не буває все ідеально. 

- А в тебе?

- У мене?

- Так, яка була в тебе сім’я? Ну, до того моменту, як…, - запускає руку в волосся. Здається, хтось має звичку подібну до моєї. – Ясне діло, що зараз справи не дуже…