11. Маргарита

  Засинаю у піднесеному настрої, адже вечір завершився просто чудово – ми з Данею разом пили чай і сміялися, розповідаючи одне одному кумедні історії з життя, на які надихнула ситуація у стриптиз-клубі.

  Даня згадував, як один його приятель у дитинстві вирішив розіграти друзів - одягнув дві пари трусів та шорти, щоб по черзі їх зняти й врешті решт залишитися в запасній спідній, в той час, як всі мали подумати, що побачать його голим. Проте щось пішло не так, і малий з першого разу одним махом зняв все, що вдів, продемонструвавши компанії те, чого зовсім не планував демонструвати. Було дуже кумедно це уявляти. Хлопчина, мабуть, довго опісля соромився показуватись друзям на очі.

  У моєму арсеналі подібних історій немає, але теж знайшла, чим поділитись. До прикладу тим, що в дитинстві мала проблеми через надмірну сором’язливість. Цей факт вельми здивував Данила, адже нині, за його словами, я справляю цілком протилежне враження. Сприйняла це, як комплімент і розповіла, як одного разу у дитсадку, перед заняттям в басейні (так, в нашому дитсадку був басейн), настільки довго перевдягалася в купальник, бо соромилася показуватися в трусах перед хлопцями, що пропустила майже усе заняття.

  А ще в дитинстві завжди було незрозуміло, як мої подруги не соромились лазити по деревах у спідницях. Невже їх не бентежило, що хтось міг побачити їхні трусики?

  Зараз усі ті дитячі переживання здаються мені максимально смішними та безглуздими.

  Ми довго не могли розійтися по своїх кімнатах, двічі пили чай, а після всього ще хвилин десять стояли в коридорі між нашими спальнями, базікаючи про те й про се.   

  Врешті попрощалися, домовившись, що завтра Даня підкине мене на навчання.

  Сплю я дуже міцно, і сняться мені яскраві сни, що змінюються, наче кадри музичних кліпів.

  Останньою, перед пробудженням, бачу таку картинку: сцена стрип-клубу, на якій спиною до глядачів витанцьовує симпатичний хлопець. Але, на відміну від професійних виконавців стриптизу, рухи його тіла не вульгарні, а більш схожі на звичайні танці в своє задоволення десь на дискотеці.

  Наближаюся до сцени саме у ту мить, коли танцівник знімає футболку та застромляє її під резинку спортивних шортів, оголюючи гарно складений спортивний торс. Когось мені це нагадує… І не просто нагадує… Хлопець розвертається обличчям, і я з величезним подивом виявляю перед собою Даню, котрий, помітивши мене, грайливо підморгує та відпускає повітряний поцілунок.

  Прокидаюся, відчуваючи, як палає від сум’яття моє обличчя. Як каже моя мама: «Дурне спить, дурне сниться».

  Через цей дивний сон весь ранок не можу спокійно дивитися на  сусіда, котрого після вчорашнього вечора твердо вирішила вважати за друга.

  А він ще й, як на зло, повернувся з пробіжки у своєму улюбленому вигляді – такому ж, як в моєму маренні, - голий до поясу.  

- Ти на мене за щось ображаєшся? – Даня неквапом йде до кулера, аби налити собі води.

- З чого ти взяв?

- Якось дивно поводишся. Наче уникаєш мене, - спирається спиною на стільницю, підносить до вуст склянку.

  «Та я, бляха, просто намагаюся не витріщатися на твій прес кубиками!», - так і кортить вигукнути, але вигукую інше:

- Що ти! То я просто замислилася про своє, - виходить надто неприродньо. Роблю ковток кави, намагаючись сховати в чашці почервоніле від брехні (чи то від власних думок) обличчя.

- Ну ок. Тоді піду перевдягнуся. Будь готова, бо я збираюсь швидко, - прямує на вихід.

- Ага, іди вже звідси, - бурмочу собі під ніс, уникаючи дивитись в його бік.

  З полегшенням зітхаю щойно опиняюся сама.

  Та що ж це таке? Хіба мене повинен так бентежити друг без футболки? Он Тарік не бентежить. Я чимало разів бачила його в самих пляжних шортах, і нічого подібного до того, що відчуваю зараз, не було.

  Мабуть, то все через сновидіння. Вві сні завжди всі почуття проживаються яскравіше, а бува, ще й залишають післясмак на цілий день.    

- Я прогуляю дві останні пари. Злиняю в салон, трошки попрацюю, - повідомляє Даня дорогою до академії. – Сама якось додому доберешся?

- Вчора тебе це не турбувало, - за звичкою кортить його вколоти.

- Вчора я був ображений.

- Тішить, що тебе швидко попускає, - пустотливо посміхаюся.

- Ти завтра йдеш на тренування? – зиркає на мене, а тоді повертає погляд на дорогу.

- На вихідних я зазвичай відпочиваю. Сьогодні довше потренуюся. Попереджаю, аби не переживав, - подумки нагороджую себе званням «міс Дотепність».

- Не переживатиму, бо, скоріш за все, теж затримаюся.

- Ок, - знизую плечима.

- А завтра вдень влаштовую вечірку на басейні. Тому нічого не плануй.

- Тобто ти мене запрошуєш? – я вражена настільки, що аж очі лізуть на лоба. Розвертаюся всім корпусом до водія.

  Він озирається, і кутики його пухких, чітко окреслених губ повзуть угору.