10. Даня

  Лице Маргаритки майже зливається з кольором дивану, в який вона вдавлюється всім тілом, коли голий мужик спускається зі сцени, надсилаючи їй вільною рукою повітряний поцілунок. Мене ця картина чомусь максимально обурює.

- Ромчику, все чудово! Виступатимеш сьогодні першим, - в залі невідь звідки з’являється та руда, що пропонувала мені роботу. – Опа! Здоров був, - помічає мене. – Все-таки передумав? Та, нажаль, всі вакансії зайняті, - кидає схвальний погляд на стриптизера, котрий саме проходить повз, ховаючи в кулаці своє хазяйство.

- Ще чого! – здригаюся, зиркаючи на парубка. З огидою відзначаю, що все його тіло настільки гладенько епільоване, що аж блищить. Бууее! Зараз ригну. – Я тут зовсім з іншої причини.

- Невже через мене? – Марагаритка підводиться, роблячи несміливий крок назустріч.

  Не можу на неї дивитися, знаючи, чим вона щойно займалася. Радує, що хоча б одягнена, до того ж в досить скромний, закритий одяг.

- Однак, класні у вас тренування! Вони завжди так проходять? – кидаюся на неї.

- Тебе це не обходить! – огризається. Не второпав, ми що повертаємося до старої пісеньки? – Краще поясни, що ти тут робиш після того, як весь день мене ігнорував? – впирає руки в боки.

- Так, народ, я обмежена в часі, - в розмову втручається руда. - Маю ще переглянути дев’ять виступів. Тож ви або робите це зі мною, або продовжуєте свої розбірки надворі.

  Втуплююся поглядом в свою «подругу». Дуже цікаво, яке прийме рішення.

- Валюшо, дякую тобі за бажання мене розважити, але я, мабуть, краще піду, - щільно стискає губи, слідкуючи за тим, як на  сцену виходить здоровенний темношкірий качок.

- Ти впевнена? – перепитує руда, багатозначно всміхаючись.

- Ні, тобто, так, - белькоче Маргаритка, повертаючись спиною до сцени.

- А як же коктейль? – Валентина демонструє один із двох келихів, що тримає в руках.

- Зроблю кілька ковточків, можна? – мала забирає келих та спрагло припадає до нього губами, ігноруючи соломинку, що стирчить збоку. Робить кілька великих ковтків і закашлюється. – Там що, алкоголь?!

- Звичайно. Додала трошки для розслаблення. Ти ж не за кермом.

- Дякую за турботу, - повертає напій. – Може, доп’єш його замість мене?

- Та залюбки!

- То я побіжу. Завтра ж на навчання, - обіймає руду. – Артурчику від мене привіт!

- Ага, передам зранку. Сьогодні всю ніч працюватиму…

- Тоді я сама…

- Ходімо вже, - смикаю Маргаритку за лікоть.

- Чого розкомандувався? Як схочу, взагалі залишуся!

- То залишайся! – психую.

  Вмикається ритмічний трек і мала озирається на сцену, на якій чорношкірий качок починає амплітудно розхитувати стегнами в такт музиці.   

- Нє, краще ходімо, - квапливо вибігає із зали, але одразу ж повертається. – Забула рюкзак, - зникає за дверима приміщення розташованого за рогом, потім ще раз прощається з сестрою свого друга, і ми нарешті йдемо геть.

- Доречі, чого це твого приятеля не видно? – цікавлюся дорогою на вихід.

- Захворів, - бурчить до мене. – До побачення! - мило всміхається охоронцеві, котрий бажає їй гарного вечора. - Як він тебе пропустив? – дивується, коли опиняємося надворі.

- Я сказав, що прийшов влаштовуватись на роботу.

- Ти ж вже використовував цей прийомчик, - недовірливо зиркає у мій бік.

- Угу, але з іншим сек’юріті, - самовдоволено посміхаюся.

- Двічі одна і та сама брехня… Диви, ще наврочиш, - кепкує.

- Боже збав! Я не любитель оголюватись перед публікою. Це видовище лише для обраних.

- Так, я помітила. Саме тому щоранку розгулюєш по будинку в напівголому вигляді, - закатує очі.

- Судячи з того, чим ти щойно займалася, тобі подібне видовище до смаку.

- Тобто це ти так для мене стараєшся? – зупиняється, скидаючи догори підборіддя, мовляв, «що, попався?». І я, дійсно попався. Також зупиняюся. Подумки добираю дотепну відповідь, аби змінити тему, проте Маргаритка робить це замість мене. – Ти не сказав, що тут робиш. Навіщо приїхав?

- Почав хвилюватися, що тебе довго немає, - зізнаюся, як є, хоча і страшенно злюся на себе за цей дурнуватий порив.

  Вона округлює очі від подиву.

- Не простіше було б подзвонити?

- В мене з самого ранку заглючило телефон. Віддав у ремонт. Але, мабуть, простіше купити новий. Старий вже своє відслужив.

- В тебе ж остання модель айфону!

- Він надто часто падав, - стенаю плечима.

- Он як…, - тягне задумливо. - Я попередила твою маму, що затримаюся. Міг поцікавитись в неї, - знову рушає, але поки що не зрозуміло, куди тримає напрямок - до моєї машини, чи до зупинки маршруток. 

- Її не було вдома. А от ти у цей час зазвичай повертаєшся, - іду поруч.