5. Даня

Ранок починається не з кави. Виходжу на пробіжку. Вчорашньої вечірньої, коли тікав від пса, мабуть, не вистачило, бо всю ніч мучила напруга в тілі та нерозтрачена енергія. Не міг нормально спати, все крутився в ліжку, ніби той вуж на сковорідці. Нарешті, дочекавшись світанку, підхопився, натягнув шорти, майку та чкурнув. 

  Обожнюю пробіжки біля моря. Зазвичай для розминки навертаю невеличкий кружок вулицями, а тоді спускаюся на пляж і бігаю туди-сюди по мокрому піску вздовж кромки води.

  Вранці, як правило, мені цілком вистачає пробіжки, проте сьогодні я, мов заведений, тому ще забігаю на облаштований на узбережжі майданчик з перекладинами та проводжу з пів години там.  

  Припиняю виконувати вправи лише тоді, коли наскрізь змокаю  від поту. От тепер можна йти купатися. Маю для цього затишну місцинку в невеличкій штучній бухті, викладеній з величезного каміння, що укріплює берег.

  Знімаю з себе повністю весь одяг й мчу купатись голяка. Цей момент ранкових процедур мій улюблений. Ні, схильності до нудизму нібито не маю, пляжитися при свідках в чому матір народила не моя тема. Хоча… Дивлячись що то за свідки. 

  Хм, а що як запросити якось на пробіжку Маргаритку? Мав змогу пересвідчитися, що бігунка з неї непогана. Удвох повинно бути весело… Стоп! Й ще раз стоп! Чом це я раптом уявляю поруч із собою сусідку, а не свою дівчину? Впевнений, Діанка залюбки погодиться побігати зі мною, вона ж прихильниця здорового способу життя (принаймні це засвідчує її інста).

  Занурююсь під воду, силуючись вимити з думок образ кароокої брюнетки та замінити його блакитноокою білявкою. Розкручую у голові фантазії про те, як ми з Ді купатимемось разом голі. Але яскраві образи розсіюються щойно згадую про те, що моя дівчина не полюбляє морську воду. Це все псує. Проте все ж варто спробувати. Що як її думка зміниться, щойно побачить мене голим?

  Приймаю тверде рішення найближчим часом запропонувати Ді вигадану щойно спільну розвагу. Не можна гаяти часу, у будь-який момент може зіпсуватися погода. І, мабуть, цей момент вже дуже близько, адже виходжу із води на берег одночасно з тим, як починає накрапувати дрібний дощ. Мені він не страшний, бо й так весь мокрий.

  Не брав з собою рушника, тому із одягу обмежуюся тільки шортами. Від майки все одно ні холодно, ні жарко, запихаю її збоку під резинку шортів, хай собі звисає.

  Неспішно повертаюся додому, насолоджуючись дріботінням прохолодних крапель по гарячій шкірі. Вдихаю запах мокрого асфальту, що створює ілюзію ніби ще досі літо. Ех, не люблю осінь, хоча в Одесі вона досить тепла. Вся ця похмурість, яка щодня трансформується в безбарвність, мене вельми пригнічує. Ще й оте довбане навчання… Всю осінь та зиму я не живу, а мучуся. Тому пускаюсь берега, аби втекти від депресухи. Проте цьогоріч жевріє надія, що все зміниться, адже знайшов справу для душі та вельми сподіваюся, що вона мене розрадить.

  Хм, але, здається, що не тільки завдяки новому заняттю матиму розвагу. Щойно заходжу в дім та переступаю поріг кухні, обличчям безконтрольно розповзається усмішка. Переді мною постає картина – Маргаритка в домашніх трикотажних шортиках схилилась над шухлядою, щось там вишукуючи.

  Я бачив дівчину і в більш відвертому вбранні. Та й, в принципі, не мав би реагувати на її тіло, бо не сприймаю Маргаритку за об’єкт бажання. Проте щось інстинктивне, первісне, чоловіче, що живе всередині, зі мною не погоджується. 

  На язиці крутяться різноманітні варіанти дотепних зауважень щодо пози, в якій застав нову подругу, але не встигаю озвучити жодного з них, бо Маргаритка рвучко випрямляється та розвертається до мене обличчям, при цьому ледве не підстрибуючи з переляку. Хапається за серце.

  Спостерігаю за тим, як її сонні золотаві очі в одну мить розширюються, втуплюючись в мене, а в іншу починають бігати, немов би намагаючись сховатись, щоб уникнути зіткнення поглядами.

- Ти мене злякав! – обурюється Маргаритка. – Міг би хоча б подати голос, аби попередити про свою присутність!

- Пробач, не добрав належних слів, щоб прокоментувати твою позу, - всміхаюся одним кутиком губ. – Ти б, може, не розгулювала тут в такому вигляді…, - погляд чіпляється за її стрункі спортивні ноги.

- А що з ним не так? – опускає очі на свій нехитрий одяг.

- Маєш надто відвертий вигляд у цих шортиках, - зізнаюся. – Можеш когось збентежити.

- Когось, наприклад, це кого? Тебе? – обурюється, але край шортів все-таки осмикує.

  Знизую плечима. Мене її вигляд зовсім не бентежить, навіть навпаки - радує око. Проте чомусь не хочеться, щоб хтось іще, крім мене, витріщався, наприклад Тарік, або папа. Ті ще бабники. Але ж не висловлю це напряму, тож кажу інше.

- Хоч би й мене.

- Невже я чую це від мокрого, напівголого хлопця? – пробігається по мені очима, але одразу ж відвертається. Нервово заправляє пасмо волосся за вухо. - Кава закінчилася, - демонструє в руці нову упаковку, яку, мабуть, і шукала у тій шафі.

- Потрібна допомога?

- Ні, я сама все зроблю. Тьотя Жанна навчила мене…

- Я маю на увазі інше, - перебиваю. -  Можливо, ти не все дістала із шухляди чи з полиці. Можу зробити це, щоб тобі більше не доводилося нахилятись, - дражнюся, з задоволенням спостерігаючи за тим, як мала нітиться.