1. Маргарита

- Не будеш проти, якщо я закурю? – Даня дістає із бардачка пачку, вивуджуючи звідти сигарету.

- Ти це серйозно?!

- А що такого?

- Звісно, я буду проти! Те, що ми тепер друзі, - пробую на смак це нове стосовно нас слово, – ніяк не змінює мого ставлення до курців.

  Його рука застигає в повітрі на півдорозі до рота.

- А зробити виняток не можна? Це ж через тебе я перенервувався.

- Ніхто не змушував тебе за мною йти, - знизую плечима. – А якщо дійсно хочеш побудувати дружні стосунки, то мусиш знайти якийсь інший спосіб зняття напруги.

- Він є, - його голос набуває насмішкуватої інтонації. – Але для нього необхідна дівчина. А ти не підходиш.

  Моє обличчя вмить розпалюється, бо розумію, на що він натякає. Добре, що в машині темно і не видно наскільки сильно почервоніли щоки.

  Данило відчиняє двері.

- Куди зібрався? – дивуюся.

- Перекурю надворі, раз ти настільки нетерпима до диму, - стає однією ногою на асфальт.

- Я нетерпима не до диму, а до сигарет в цілому.

- В твоєму віці? Що за задротство?

- Ти точно та людина, яка хвилину тому пропонувала мені дружбу? – схрещую руки на грудях, відкидаючись у кріслі.

- Знаєш, що класно в дружбі? Друзі сприймають одне одного такими, якими є, з усіма недоліками. Не намагаються одне одного повчати або змінювати.

- Боже збав пробувати тебе змінити, - з губ злітає їдкий смішок. – Я була б щиро рада, якби твоя пристрасть до сигарет мене не турбувала, але…, - бурчу.

- Але чому ж тоді турбує? Піклуєшся про моє здоров’я? – стріляє в мене бешкетним поглядом, а тоді вилазить із машини. Підпалює сигарету.

- Я турбуюсь не про тебе, а про інших, - мені чомусь не сидиться в машині. Виходжу надвір. – Зробімо так: кури скільки тобі влізе, але так, щоб я не бачила. Нехай це буде першим проявом твоїх дружніх намірів.

  Даня здивовано здіймає брови, випускаючи вбік хмарку диму.

- Хіба не це я зараз і роблю? Вийшов з машини.

  Закушую губу. Блін, моя поведінка, мабуть, й справді виглядає  максимально дивно. В сучасному світі кожен другий підліток палить. Проте більшість перейшла на електронні сигарети. А вони мене так не тригерять, як звичайні. Гадала, з часом це минеться, але не минулося. Можливо, й справді, варто було прислухатись до маминих порад та звернутись до психолога?

  Тим часом мій новий друг робить наступну затяжку.

- Молю! Перестань! – не стримуюся. – Інакше мені знову доведеться висмикнути сигарету з твого рота!

- Та що таке?! – він щиро дивується. – Може, оголосиш одразу весь список, чого мені не дозволяється робити в твоїй присутності? – дратується. – Вже починаю сумніватися, чи не зарано оголосив перемир’я, - буркає.

  Мнуся на місці, в той час, як Даня втуплюється в мене поглядом, очікуючи на пояснення.

  Насправді, менш за все кортить щось йому пояснювати. Це означає - поділитись сокровенним. Значно простіше психанути, послати хлопця куди подалі та закритися в собі. Спершу саме це, за звичкою, й збираюся зробити, але осмикую себе.

  Мені з Данилом доведеться жити поряд іще довго. Не буду ж я щоразу вибігати на балкон й сваритися з ним з приводу сигарет. Мабуть, простіше пояснити все одразу, а далі вибір вже за ним – спробувати мене зрозуміти та піти назустріч, або вважати за психічно хвору (хоча втрачати нічого, він і зараз не найкращої думки про мене).

- Гаразд, - тягну невпевнено. – Спробую пояснити… За умови, що викинеш недопалок.

  Даня кілька разів повільно кліпає.

- Що за дитячий садок? - робить смачну затяжку, відводить руку з сигаретою, задумливо її роздивляючись, бо викурив лише наполовину, а тоді, тяжко зітхаючи й водночас випускаючи дим з легень, відкидає сигарету кудись вбік.

  Недопалок падає на пожовклий газончик, що обрамляє тротуар. Рефлекторно кидаюся туди, підбираю тліючу сигарету й гашу її об асфальт, після чого біжу до найближчої урни для сміття та викидаю.

- Що це таке було? – Данило ледве не сміється. – Ти, часом не родичка Грети Тунберг*?

- Ха-ха, - кривлюся до нього. – Коли я сказала «викинути», це означало викинути в пристосоване для цього місце. Твій недопалок міг підпалити газон!

- Оце, - він вказує на кострубаті залишки того, що колись було травою, - ти звеш газоном?

- Нема різниці, як я це зву. Суть одна – сигарета могла призвести до пожежі.

- Мені здається, ти дещо перегинаєш.

- Я не перегинаю, – ціджу крізь зуби, впираючи руки в боки. В горлі утворюється клубок, щойно згадую про те, чому так сильно ненавиджу сигарети. – Саме через ось такий необачно кинутий недопалок загинув мій батько!

______________

*Грета Тунберг – шведська еко-активістка.