Вір серцю

Коли він в дитинстві гостював у бабусі, найперше, що з друзями-пастушками робили, вигнавши корови за село — розпалювали вогонь і сідали їсти. 
Відьмаки і відьми зроблені з того ж тіста: одразу заходилися не лише їсти, а й пити. 
— Трішки можна, — дозволила Сія. — Ні, не в чашу наливай: вона для зілля.
— Це ж малинове вино, — констатував Мілан, надпивши трохи.
Ароматне, не надто солодке, помірно кисле. Випив все. Взагалі він надавав перевагу міцнішим напоям, але тут нічого такого не було.
Шум і гам за імпровізованим столом посилився. 
— Закушуй ось цим, — вказала Сія на змію. 
— Хіба що зробиш так, щоб вона не звивалася.
— Якщо боїшся чи гидуєш — закрий очі.
— Так ще страшніше!
— Гаразд, зніму ману, але ненадовго, — прошепотіла Сія на вухо, відхилилася назад. 
На столі усе затихло, змія застигла. А Мілана вразило інше: як би Сія не старалася сховатися, боковим зором все одно помітив, як зменшився її ніс!
— Не знав, що мана — це коли ввижаються знайомі!
— Ну, не завжди, можуть ввижатися і незнайомі. Скуштуй, вельми смачний салат! Ти ж полюбляєш чорнослив?
Чорнослив він полюбляв, так.
— Оркестр! — скомандувала верховна відьма.
Ті, хто рилися в скрині, швидко вишикувалися збоку, зазвучала доволі непогана жива музика.
Марина підійшла до котла, прокашлялася, і почала промову точно, як його заввідділенням. З промови зрозумів, що зараз оголосять десятку тих, кого першими частуватимуть зіллям везіння.
— Привіт, красунчику, — почулося ззаду. Плечі погладили знайомі руки. Ті, від яких завжди млів.
І між ним і Сією втиснулася Галинка! Сія, підібгавши губи,  посторонилася, щезла в темряві.
Верховна відьма оголошувала чиїсь імена, хтось підходив до котла, а він не чув, не бачив нічого, крім дивовижних очей з загнутими віями, що в нічній напівтемряві здавалися ще гарнішими.
— А скажи мені, котику, — її рука пройшлася по щоці, Мілан затамував подих, — чи давала тобі Сія випити якесь зілля? З голубими блискітками, наприклад?  
На задньому плані виникла Сія, судомно закивала головою з боку в бік, підказуючи "Ні!"
Мілан повторив її рух. Маскарад же.
— Жаль. Такий носяра… Як тебе?
— М… Михтодь, — він схопив її долоню.
— Відпусти мене, М-михтодю, ти п-потворний, — Відьма кинула зневажливий погляд на його взуття, засміялася і граційно віддалилася.
Дідько, чому ж так боляче? 
Сія присіла поряд:
— Ей, ти чого? 
— Я п-потворний…
— Ти не потворний, то просто мана, забув?
— Та пам'ятаю, — Мілан потер груди. 
"Мана, так. Однак, якщо вірити серцю…"
— Ну і я потворна, — Сія нервово засміялася, взяла яблуко. Зелене! А зубки-то цілі. Знайомі такі зубки, не змінені.
— А ти теж мана, Сіє? 
Відьма закашлялася.
— Ні, я справжня.
Мілан постукав її по спині. 
— Якщо не вірити очам, то це правда.
Сія закашлялася ще більше.
— І останній претендент у першу десятку — Настасія! — донеслося від багаття. — За найшвидший літ-бальзам! Сія! На тебе чекає зілля везіння! Поділишся потім рецептом!
Кашель вмить пройшов, його відьма заусміхалася, підхопила чашу. 
Мілан знову налив вина, надпив, дивлячись на її ходу, на тріумфальний жест, з яким підіймала чашу з зіллям, на те, як вона поверталася до нього.
Присівши поряд, забрала з його рук імпровізований келих.
— Не можу повірити, що я в першій десятці! Задля цього сюди й летіла! Знаєш, з кожним частуванням його дія слабшає. А моєї порції вистачить на цілий рік! На двох! Хочеш скуштувати?

Сумніви зникли. 
Вона протягувала йому чашу з такою ж несміливістю, як і Настя, пропонуючи допомогу, коли мав завал. А  мав його частенько, бо справами Галинки займався більше, ніж своїми.
Мілан узяв пригощання. Зеленавий вміст пах кардамоном, м'ятою й імбиром, був в міру підсолоджений медом, згущений крохмалем. В напої зрідка попадалися маленькі зернисті кусочки груш і кислуваті кульки чорної смородини.
— Смачно? — запитала, продовжуючи усміхатись, Сія.
— Так, —  Мілан протягнув їй руку. — Потанцюймо? 
Вечір вдався. На них ніхто не звертав уваги, веселилися всі. Інколи погляд Мілана падав туди, де звучав сміх сп'янілої Галинки, що обіймалася з класичним красенем відьмаком, але після недавньої розмови знав, що  наближатися до неї нема сенсу. Тому просто насолоджувався танцями на свіжому повітрі під зірками  в обрамленні темних шпилів ялин, кучерявих лип і дубів, вдихав запах весняної зелені, що так природно і гармонійно поєднувалася з ароматом літ-бальзаму Сії, досі теплої, аж гарячої. Інка задоволено тулилася до живота Катрусиного Кота, сама Катруся, така ж кругленька, як її фамільяр, дрібно вишивала ногами з Лісовиком; інших танцюючих не знав, та й не дуже роздивлявся.  Оркестр відривався від душі, руда кучерявка пританцьовувала, і Мілан аж тепер помітив, що в її руках — кінський череп, а замість смичка — котячий хвіст. 
«Теж мана? Втім, яка різниця?!»
Трясця, Мілану подобалася ця ніч! 
Тим більше, що опудала, якими налякали навіть Мілана, таки полетіли в вогонь, а Інка не заплакала, а засміялася.
Та Сія стривожилася.
— Михтодю, будь обережний, зараз в усіх присутніх загостряться відчуття. У тебе також; навіть ті, які не усвідомлюєш.  
Мілана накрило хвилею ніжності до Насті. Скільки разів вона його застерігала, скільки  допомагала! 

Раптом її з його рук вирвали. Галін відьмак. Мовчки, стиснувши рота і сопучи носом, кинув Сію на руки друзяці, ще вищому і з тупішою фізіономією. Мілан вправно перехопив кулак, що вже летів йому в пику, так же мовчки зацідив сам. Та так, що хряснув ніс. Відьмак упав. Сію зразу відпустили. Мілан струсив кистю. Оркестр продовжував грати, але всі зупинилися, утворивши коло.
— Так, ніяких бійок! Танцюємо далі,  —  В коло ходою командирки  увійшла Марина, зупинилася. — Тимофію, ти хоч рік без мордобою можеш?! 
— Ді, дак де цікаво, — Тимофій сплюнув, став підводитися, на вигляд навіть задоволений. Підбігла якась відьмочка з зіллям. Всі повернулися до танців.
— Ну, все, більше тебе не займатимуть, — Сія потягнула  Мілана за руку. Він піймав погляд Галинки; вона хмикнула і пішла танцювати з вовкулакою:  відьмак уже для неї некрасивий.
— А ти сильний, — сказала Сія.
— А ти — гарна, — видав Мілан. Мав на увазі справжню зовнішність. Чому він раніше не помічав, яка Настя красива? Вони могли розмовляти про все на світі, сміятися з дрібниць, які нікому, крім них двох, смішними не здавалися. Але йому ніколи і в голову не приходило, що вона красуня.  
Навіть зараз, в образі Сії, очі залишилися тими ж, Настиними, ясними, як погожий день. 
Він раптом взяв і сказав їй це. Вона засміялася:
— І щоб нарешті побачити "ясні, як день", очі, тобі знадобилося пірнути в найтемнішу із ночей.
— З тобою — нестрашно, —  Мілан відкрив ще одну істину. 

— Мені з тобою — теж, — зізналася Настя-Сія. Вони стукнулися в якусь пару, що зупинилася, бо стала цілуватися. Чари ночі стали густими, смачними, як відьомське зілля везіння, і їхня сила все наростала, брала в полон. 
Збоку, як дзвіночок, в музику оркестру вплівся Інкин сміх. Сія притихла. 
Мілану здалося, вони обоє  торкнулися чогось давнього, чарівного. Того, що зараз відхилить завісу, за якою ховаються інші вони — не той Мілан, яким він був раніше, не та Настя, просто подруга, ну і не теперішній Михтодь, який мовчки ламає носи нахабам, і не Сія з непривабливою зовнішністю. 
І треба ж, саме в цей момент одкровення приспічило в кущі.
— Сіє, — зам'явся він, перервав танець.
— Що? — вона мимоволі подалася до нього.
Мілан сказав. Подалася назад. І попросила бути обережним. Ні, вона не розчарувалася в Мілані, не посміялася, як зробила б це Галинка. Лише стривожилася — бачив по занепокоєному погляді.
«От ці жінки, вічно понапридумують собі. Що зі мною може статися за якусь хвилину»? 
Він уже повертався на поляну, ступив кілька кроків, та зупинився.
Цей шелест… Берізка!
Зовсім поряд росла маленька кучерява берізка.