Одне тренування

Дістали. І де ті зарозумілі красунчики беруться? Їх що штампують на якійсь фабриці, а потім проводять їм тест-драйв на бідолашних студентках? Ні про бідолашних я вже загнула, чесне слово.

Спитаєте в чому проблема? А в тому що я закохалася відразу у двох красунчиків із університецької секції кікбоксингу. Наші тренування з аеробіки проходять у гімнастичному залі після них.

От гади навіщо ж так ятрити душу. Взяли футболки познімали, та всілися біля шведської стінки ззаді нас. Нахабно розглядають нас з приємного для них ракурсу.

А ми ж усе бачимо в дзеркало, як вони слиною ледь не давляться та облизуються, коли ми починаємо робити нагинання та випади для розтяжки.

- Дівчата, а кого ви більше любите хлопців чи спорт? – у ти моя лапа, спитав брюнетик своїм чаруючим баритоном, після енної вправи з випадами.

- Звичайно що спорт, - відповіла як капітан нашої команди.

Так я ще та виразка, веду тренування та знущаюся з хлопців підбираючи більш провакаційні вправи. Можливо хоч так вони розпочнуть діяти, а то я вже втомилася чекати. Я б і сама підійшла не чекаючи, але все ніяк вибрати не можу між двома.

- А що так? – а це вже підхопив русявенький, мій кандидат на побачення номер два, - може поясниш, кралечко.

- Спорт - один, а хлопців багато, - я ледь з ритму не збилася, але продовжую свою провокацію, - та й не всі хлопці набираються сміливості проявити свої почуття, а спорт відповідає нам взаємністю.

- Напевно вам не ті хлопці по дорозі зустрічалися, - резюмував брюнет.

Я промовчала на цю репліку та надалі намагалася не відволікатися від тренування. Дівчата з нашої команди, так само як і я, намагалися всіма силами привернути увагу красенів кікбоксерів. Тільки ті що мають коханих були байдужі до наших спостерігачів.

Коли прийшла наша тренер, вона частенько спізнюється, хлопці покинули зал. Стало навіть просторіше, все ж таки десяток кікбоксерів займали відчутний простір.

Після тренування у роздягальні Яна знову заспівала своєї старої пісні. Ні хвилини спокою.

- Кіра, не дуркуй. Сергій вже котрий день мені надзвонює, все про тебе питає.

- Я вкотре поясню тобі, і надіюся востаннє – він мене не цікавить.

- А як на побачення іти, то була непроти його компанії, - от же причепа.

- Нагадаю, що побачення було всліпу і саме ти його організувала, більше я на твої вмовляння не піддамся.

- Я ж тобі добра бажаю, скільки ти часу сама? Час уже забути своє перше кохання, - ну навіщо вона нагадує.

- Я давно вже забула його.

- Аякже, забула вона, - скептично зауважила подруга. - Гаразд, чекаю тебе на вулиці.

На виході із спорткомплексу копирсаючись у своєму рюкзаку напоролася на когось. Буркнувши вибачення непіднімаючи обличчя хотіла обійти та знову натикнулася на ще одного громилу. Тут що стіна із широкоплечих хлопців?

- Куди поспішаєш, кралю, - о то це русявчик, а другий брюнетик, що ж вони стоять посеред проходу.

- Додому, тренування скінчилося, - пробурмотіла, все ж таки стомилася.

- У нас є краща пропозиція, - обізвався брюнетик, - сходимо на каву ближче познайомимося. Я доречі Матвій.

- Я Лука, а тебе як звуть, кралю?

- Кіра, ми що підемо утрьох? – я і справді здивувалася такому прекрасному повороту.

- Так, - спокійно відповів Лука.

- Тоді ходімо, - а чого чекати, потрібно користуватися моментом.

Ми уже вийшли надвір і направилися в сторону кафе. Так як подруги не помітила, вирішила написати щоб не чекала мене.

І хто б чекав такий крах усіх моїх мрій.

- Королево, я так скучив за тобою. Що ж ти так довго, коханятко моє.

Сергій, та щоб ти всрався та гарячої води не було, щоб помитися. А Янка регоче не може зупинитися, ага дуже смішно. Так от чому вона мені прожужала всі вуха про нього, знову звідництвом зайнялася. Краще б собі те путо забрала, так ні ж мені підсовує.

Лука з Матвієм збоку хмикнули та скептично посміхнулися глянувши на нового претендента в кавалери. А там і дивитися нема на що, все ще можна було б терпіти якби ще з ним було цікаво поговорити, так і там промах, дурник.

- Кралю, коли будеш вільна, повідом, - прощався за двох Лука, - бувай.

І пішли. Не обертаючись. Жах. Ну за що мені такі обломи? А тільки все налагоджувалося.

А Сергій стоїть знову з общипаною метровою трояндою не першої свіжості. Ну начувайся, путо, я тобі влаштую «вечір мрії». Якщо тобі по-доброму не доходить, щоб свої голоблі від мене в інший бік повернути.

- А ідемо, Яна, з нами, - з чарівною посмішкою змії сказала.

- Оце вже краще ви самі.

Відчула смажене подруга, і хотіла по тихому злиняти. Але я її вхопила під руку, щоб не втекла. Наочно продемонструю всю свою захопленість її протеже.

- Це тобі, - вручив мені те нещастя, що колись звалося квіткою.

- Дякую, яка краса, тільки не міг би ти вкоротити її?

Він дещо помнувся, та почав намагатися переламати стебло. А це не так і просто. Звичайно вийшло у нього це зробити, але тепер троянда мала ще гірший вигляд.

- Поносиш її за мене, боюся що поколю шипами руки, - і покліпала невинно оченятами.

- Так моя королево, - ні він точно дурень, я б уже після першого прохання послала у далекі гори, а він ще скалиться задоволено.

Вже коли доходили до кафе мій телефон пілікнув прийнятим повідомленням. Порахувала, що це мій чудовий шанс втекти від небажаних посиденьок, доки Яна перша цього не зробила.

Зі стражденним обличчям прочитала повідомлення. Ніколи раніше так довго не читала сповіщень від оператора. Для трагічності моменту ще й видихнула важко.

- Нажаль, друзі, не вийде мені з вами посидіти, мама повідомила, щоб швидше додому їхала. Зате Яна залюбки проведе з тобою сьогоднішній вечір Сергію.

І посміхнулася наймилішою усмішкою, що є у моєму арсеналі. Яні ж залишилося тільки скреготати зубами.

- Янусю, як чудово. Я обіцяю створити тобі незабутній вечір, моя принцесо.

Я ледь стрималася від реготу, то він підкочує відразу до двох виявляється. А Янка, зараза, хотіла за допомогою мене позбутися кавалера такого завидного, ну ні я не буду цапом-відбувайлом.