Глава 11. Міс Дора.

Всі розійшлися по звалищу, щоб швидше знайти машину. Дора пішла прямо до гори машин, що утворили величезну стіну з металу. Вона обережно зайшла всередину, оточена цими громіздкими металевими конструкціями. Її рука рефлекторно потягнулася до задньої кишені штанів, перевіряючи, чи пістолет на місці.

Карла і Вотен вирушили ліворуч, уважно вдивляючись у кожен закуток, у той час як Кріс пішов праворуч, тримаючи ноутбук під рукою. Вони розділилися, кожен обстежуючи свою частину території. Час ішов, і пошуки тривали, але машина залишалася невидимою серед хаотичного безладу звалища.

У Кріса.

Кріс йшов вузьким провулком, його очі постійно ковзали по екрану ноутбука. Він уважно переглядав зображення моделі машини, намагаючись відшукати її серед численних куп металобрухту. Раптом із темного закутка вийшов чоловік похилого віку.

— Юначе, що ти тут робиш? — пролунав хриплуватий голос.

Кріс від несподіванки ледь не випустив ноутбук із рук.

— О, вибачте, — швидко сказав він, намагаючись заспокоїтися.

— Та нічого, — відповів дідусь з усмішкою. — Якщо чесно, я й сам такого не очікував — побачити когось тут. До нас дуже рідко хтось приїжджає здавати металобрухт.

Кріс уважніше придивився до чоловіка: старий, але підтягнутий, із зморшкуватими, проте доброзичливими рисами обличчя.

— Ви власник цього звалища? — запитав Кріс, намагаючись приховати своє хвилювання.

— Так, — просто відповів дідусь.

У Криса миттєво визріла ідея. Якщо цей чоловік керує звалищем, можливо, він пам'ятає машини, які сюди привозили.

— Як я можу до вас звертатися? — запитав Кріс.

— Просто містер Бен, — відповів старий, дивлячись на ноутбук у руках хлопця.

— Добре, містере Бен, — сказав Кріс, його голос набув більш впевненого тону. — Ви не могли б пригадати, чи привозили сюди машину цієї марки?

Кріс показав на екрані зображення темно-синього позашляховика.