Глава 4. Міс Дора.

Вона роздратовано поклала телефон у кишеню й тихо вилаялася. Швидко сіла в машину, повернула ключ у замку запалювання, і двигун одразу ожив глухим ревом. Її пальці нервово стискали кермо, а губи злегка стиснулися, коли вона натиснула на газ, різко стартуючи. Думки металися в хаотичному потоці, поки машина прорізала сірі ранкові вулиці.

Діставшись до роботи за шість хвилин, Дора різко припаркувалася й вийшла з машини. Вона ще навіть не встигла відійти від авто, як до неї впевненими кроками підійшов начальник, який, судячи з усього, давно її чекав. Він склав руки на грудях, і його обличчя залишалося беземоційним, але в очах блиснула стримана суворість.

— Дора, якщо ви й надалі так пофігистично ставитиметесь до своєї роботи, — почав він, роблячи паузу й дивлячись їй прямо в очі, — ми будемо змушені поскаржитися вашій матері. Ви розумієте, до чого це може призвести?

Вона напружено ковтнула, відчуваючи, як всередині піднімається хвиля роздратування, але спробувала зберегти спокійний вигляд.

— Розумію, — відповіла Дора, опустивши погляд.

Начальник кивнув, усе ще зберігаючи суворий вираз обличчя.

— Тоді йдіть за мною. Вас уже всі чекають, — додав він, розвертаючись і жестом запрошуючи її слідувати.

Вона обережно зайшла в великий темний кабінет, злегка притримуючи двері, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Її погляд одразу впав на круглий стіл посеред кімнати, за яким сиділи троє людей, спостерігаючи за нею з різним ступенем зацікавленості й осуду.

На протилежному боці столу сиділа жінка похилого віку, яка могла мати близько п’ятдесяти років. Її звали Карла, і, судячи з її випрямленої постави та впевненого погляду, вона мала неабиякий авторитет у цьому приміщенні. Поряд із нею, трохи схилившись на стілець, сидів молодий хлопець, якому, на вигляд, було років дев’ятнадцять. Це був Кріс — його обличчя виражало легку байдужість, але очі уважно стежили за кожним рухом Дори.

На іншому кінці столу, біля місця, що зазвичай належало їй, сидів чоловік із серйозним, навіть грізним виразом обличчя. Це був містер Вотен — людина, про яку ходили численні чутки і яку боялися навіть деякі працівники.

Дора зробила кілька невпевнених кроків вперед, відчуваючи на собі важкий погляд кожного з присутніх. Вона намагалася триматися впевнено, але здавалося, що їй було складно уникнути відчуття провини за запізнення.

Карла, трохи нахилившись уперед, оглянула Дору з голови до ніг і запитала з нотками осуду в голосі:

— Міс Дора, чому ви затримуєтеся?