2

Як не дивно, маршрутка прийшла майже миттєво. І це було добре, бо викликати таксі не вдалося нікому. Мовчки сіли, доїхали до центру, кожен заглиблений у власні думки, так само мовчки розійшлися, кожен у свій бік.

Підходячи до п’ятиповерхівки, дівчина на мить застигла. Йти додому чомусь не хотілося, ноги стали, мов ганчір'яні, не могла й кроку ступити. Всередині похололо. А надворі починало смеркати.

Та що ж це за день такий? 

Леся відімкнула своїми ключами двері. Одразу з порога почулися звуки музики, сміх і стогони.

Дівчина закотила очі. Хотіла тихенько перебігти до своєї кімнати, бо почувалася не дуже добре, але не пощастило.

– Лесю, це ти?

Мама виглянула зі спальні. На ній був прозорий пеньюар, у руках тримала бокал з червоним вином. Її фарбовано-біляве каре, завжди пряме, блискуче й ідеально вкладене волосинка до волосинки, зараз скуйовдилося. 

Леся не втрималась від презирливої гримаси.

– Чому ти так рано? Я гадала, ти залишишся ночувати у свого хлопця… Як там його? Анатолій?

– Андрій, мамо, Андрій.

– Ви посварилися?

– От тільки не вдавай, що тобі не байдуже, – випалила Леся. – І я ж просила не приводити цього… до нас додому.

З-за материного плеча визирнуло чоловіче обличчя, нахальне й задоволене, за ним шия та оголений торс з чорними кучериками.

– Стасік на хвилинку зайшов, – спробувала виправдатися жінка.

Леся збилася з рахунку, вкотре “Стасік зайшов на хвилинку”. Так само, як і попередні Владік, Артурчик та ще з десяток материних коханців.

З тих пір, як чоловік загинув в автокатастрофі, Лесина мати ледь не збожеволіла. Закинула виховання дитини, забила, як зараз молодь каже, на її навчання, поринула з головою у скорботу. Пила, нічого не їла, майже перетворилась на привида з величезними заплаканими очима. Одного дня з’явився Віталік, після знайомства з яким маму наче підмінили. Вона привела себе до ладу, перефарбувалася з шатенки на яскраву блондинку, наростила вії, нігті і почала жити новим життям. Але, як і раніше, на дочку часу їй не вистачало. 

Леся мусила сама про себе дбати. Закінчила школу так-сяк, вступила до університету на філологічний, і замкнула в собі все добре, що мала. Однокурсники називали її стервом, бо вона завжди казала те, що думала, і робила так, як хоче. От і зустрічатися з Майстренком почала радше на зло оточуючим, особливо іншим хлопцям, які домагалися її уваги, ніж тому, що він дійсно їй подобався.

Парубок він був непоганий, але ніякий, з точки зору Лесі. Вона ж справді мала на що подивитися: довжелезні ноги, розкішне чорне волосся, пухкі губи, апетитні форми.

– Лесю, може, тобі в модельне агентство піти? – питалися подружки.

Дівчина віджартовувалася, мовляв, полюбляє мову і літературу. Насправді ж просто боялася стати такою, як мати.

До певного моменту вони нормально жили поруч, аж доки останній коханець – Стасік – не почав приділяти зовсім не батьківську увагу дівчині.

Ось і зараз, визираючи з-за материного плеча, він кидав масні погляди на Лесю і шкірився.

Хряпнувши дверима, Леся закрилася в своїй кімнаті. На душі було препогано, а тіло наче вирішило підкріпити цей стан хворобою. Увімкнувши музику на всю гучність, щоб не чути звуків з маминої спальні, дівчина впала на ліжко й занурилась у смартфон. Бездумно гортала стрічку інстаграма, ні на чому не зупиняючись, не поставивши жодного “лайка”. Все здавалося нецікавим, прісним, таким, що не має ніякого значення.

Згадала про Андрія. Спробувала набрати його.

“Абонент знаходиться поза зоною досяжності”.

Написала в усі месенджери, де він був зареєстрований. 

Жодне з повідомлень не дійшло.

Леся б і хотіла хвилюватися, та з кожною хвилиною їй ставало дедалі гірше. Помацала лоба – гарячий. На шиї відчула, як збільшились лімфатичні вузли.

До лікаря потрапить у кращому випадку в понеділок, зараз же треба було щось робити.

Насилу змусивши себе підвестися з ліжка, дівчина пішла на кухню. В аптечці знайшла пакетик “Фервекса”, поставила чайник на плиту і чекала, поки закипить вода.

У голові паморочилося. Яскравість на екрані смартфона прийшлося знизити до мінімуму, бо сліпило очі.

– Ляля.

Аж підскочила від переляку.

– Що ти тут робиш?

Не маючи жодної поваги до коханців матері, вона всім тикала.

– Твоя мати заснула, – роблячи крок уперед, промовив Стасік.

Взагалі-то він був доволі привабливим чоловіком, але Леся гидилася, втім, як і всіма іншими до нього. Хоча ні. Стасік викликав у неї відчуття відрази набагато сильніше.

– То йди геть.

– Навіщо? Ми вдвох можемо непогано розважитися.

Не довго думаючи, Леся схопила кухонного ножа і наставила на чоловіка.

– Забирайся! Я викличу поліцію.

– Лялю, заспокойся. Нічого поганого я тобі не зроблю.

Засвистів чайник.

Леся відволіклася. Тієї ж миті Стасік накинувся на неї, притискаючи до стільниці, вибив ніж з тремтячих пальців й заграбастав в обійми. 

Дівчина закричала, коли відчула на своїй шкірі слинявий доторк чоловічого рота.

– А ти гаряча штучка… Аж занадто гаряча…

Стасік відсахнувся.

Леся впала на кахельну підлогу.

– Швидку… виклич швидку… – ледве ворушачи язиком, прошепотіла.

Але Стасіка й слід запав.

Дівочі запалені вії тріпотіли, дихання збилося, серце шалено калатало, женучи кров, мов нестримний гірський потік. За лічені хвилини температура тіла досягла сорока трьох градусів.

Білявка з нарощеними віями безтурботно і п’яно спала в своєму ліжку.

****