Глава 6

   В такому ж стані я провела наступний місяць, два тижні, три дні, сім годин і сорок дві хвилини. Я б була рада не звертати уваги на час, але кожна секунда настільки нестерпна, я зразу помічаю, коли вона проходить. Та радуватись цьому не треба, бо за нею йде ще одна, яка приносить нову біль, а за нею ще одна, і ще одна... Єдине, що Стівін був зі мною, де ключове слово - був. Одного дня ми гуляли в парку і я захотіла погладити Стівіна, але протягнувши до нього руку, вона пройшла повз собаку. Він в один момент, ніби став привидом. Після чого і зовсім пропав без сліда. І саме тоді я зрозуміла, що до цього відчувала тільки маленьку частину всіх страждань, до цього я не могла відчути всієї ґамми почуттів . Між емоціями і їх розумінням була стіна, яка зникла разом зі Стівіном. Я впала на коліна і почала плакала без зупину. Я кричала і плакала настільки сильно, ніби від цього щось залежить. Я плакала, аж поки в мене не завершилися сльози. Невже мене залишили всі, навіть, собака?! Невже я і справді тепер зовсім одна в цілому світі?! Назавжди!!! Я впала вниз і пролежала на сирій землі до самого вечора, тільки потім встала і пішла, пішла у бар, щоб напитись і забутись. Не пам'ятаю скільки точно я тоді випала, але прокинулась вже в обід в барі на підлозі. Голова в мене розколювалась. Я відчувала жахливий біль, але краще так, ніж відчути ще хоч хвилину самотності. Деякі люди думають, що їм потрібно відпочити від спілкування з людьми, але вони глибоко помиляються. Всі вони глибоко помиляються. Одного разу вчені, навіть, зробили експеримент, в якому людей поміщали одних у темну і пусту кімнату на годину. А потім пропонували на вибір: або ще одна година в тих самих умовах, або несмертельний удар електричним струмом. Більшість вибирати другий варіант і я б вибрала другий, але мені не дали такої можливості. Моя пристрасть до шоколаду змінилась пристрастю до алкоголю. Він не заглушав біль повністю, проте я продовжувала його пити, щоб забути хоч деякі моменти мого існування. І так проходили тижні...На початку в мене формувались думки, якими я хотіла з кимось поділитись, але не могла. Не могла і подібні думки перестали формуватися. В такі моменти думати просто на просто - больно. Одного разу я сиділа на підлозі в кімнаті і бачила своє відображення в дзеркалі. Мені не віриться, що я могла перетворитись у дещо подібне. Самотність розкладала мене з середини та це було видно і ззовні. Моя біла, як сніг шкіра, набула синього відтінку. Моє колись біле здорове і красиве волосся почало сивіти і випадати. Мої очі були червоними, а нігті здертими до крові. Моя фігура більше нагадувала скелет. Я не могла дивитись на своє відображення. Я ненавиділа себе і разом з цим мене тошнило від себе. Я підійшла до дзеркала і вдарила по ньому кулаком з всієї сили. А потім ще раз і ще раз, і ще раз. Я продовжувала це робити більше не через ненависть до себе, а через фізичну біль. Фізична біль дуже добре заглушає моральну. Але це ж не було божевіллям. Ні, бо я виконувала одну й ту саму дію для отримання одного й того самого результату. Тобто я до сих пір не зійшла з розуму. З часом я зрозуміла, що найбільше люблю спати, бо стан сну це стан забуття. І я вирішила піти в аптеку за снодійним. На вулиці було жарко і я не збиралася тратити час на те, щоб одягнути на себе щось. Я йшла по вулиці абсолютно голою і десь в глибині душі, надіялась і хотіла, щоб до мене підійшов працівник поліції і арештував, або дивна старуха і обізвала проституткою, або хоч хтось і сказав хоч щось. І дав би мені зрозуміти, що я не одна. Я щиро хотіла, щоб весь цей світ виявився тільки сном, або галюценацією психічно-хворої. Але нічого із цього так і не сталось і я зрозуміла, що всі табу і закони, були нав'язані суспільством, а коли воно зникло зникли і правила. Я подолавши шлях до аптеки, взята те, за чим прийшла. А далі я пам'ятаю все, як в тумані. В той час коли я не спала, то випивала алкогольні напої у великій кількості, а потім йшла і з ненавистю Різдва вени, щоб придушити всю біль, яка залишилась. Потім мій організм пристосувався, алкоголь і таблетки для сну перестали діяти. Тоді я шукала щось сильніше і знайшла. Це були наркотична препарати. Тепер моя пристрасть до алкоголю змінилась на залежність від наркотиків. Я шукала все сильніші і сильніші, думаючи, що так буде завжди. Але ні. Виходячи з загулу все ставало ще гірше, ніж було до того. І я почала все спочатку, проте наслідки були ще гіршими. Так і виходило замкнене коло. І я знаю один спосіб знищити його. Втративши всю надію і згнивши зсередини, я була повністю готова покінчити з цим. Я взяла самий великий кухонний ніж і встромила його прямо в серце. Витягнувши ніж, кров полилась рікою. Вона залила собою диван, коврик і навіть картину. Але я не померла ні через п'ять хвилин, ні через годину. Тоді я зробила це ще раз, і ще раз і ще раз. Тепер це точно вже божевілля, я робила одні й ті самі дії, розраховуючи на смерть, яка так і не наступала. Тоді я встала і помітила наш окровавленій сімейний портрет. Я тільки зараз вирішила зробити те, що давно вже мало бути зробленим. Я запалила камін і зняла картину, щоб спалити її і попробувати забути все. Все, що було до цього. Але я помітила конверт на іншій стороні картини. З ним до мене вернулась спогади про суботу. В яку ми з чоловіком почали сперечатись із-за якоїсь дрібниці, я, навіть, не пам'ятаю із-за якої саме. Ми довго сперечались і це вивело мене з себе. Сталася масштабна сварка, якої до цього не було в наших відносинах. В мене стався істеричний зрив, а Доріан був дуже злим. Я хотіла написати листа з вибаченням і залишити на столі, а потім піти з дому на кілька днів. Але Доріан йшов до кімнати і я сховала недописаний лист за картину. А він в приступ гніву сказав, що подає на розлучення і буде судитись за опіку над дітьми. Напевно, він це казав не всерйоз, але я дуже злякалась. Проте так і залишилась вдома, а коли всі заснути, то я взяла, облила весь дім бензином і підпалила його. Я не хотіла цього робити! Я не знаю, навіщо я це зробила! Я просто боялась залишитись одна! Я не хотіла убивати їх...Я не хотіла убивати нас!!! 

   Тепер я говорю з вами, роблячи вигляд, що мене хоча б хтось слухає. Хоч хтось, але це не так. Я померла, потрапила в пекло і єдине, що можу відчувати - це самотність, відчай душа і почуття провини. Я залишусь тут, навіки, одна. А тим часом температура все підіймається і підіймається...