Глава 2

   Я була права про те, що я прокинусь. А на рахунок всього іншого не вгадала. Я вийшла на вулицю і пішла в інший магазин, де набрала ще більше шоколаду. В той день було не настільки холодно і туман поступово розсіювався. Я ще надіялась, що все нормалізується. Проте навіть уявити не могла, яким чином. Я зробила собі теплий чай з бергамотом. Я завжди ненавиділа бергамот, але постійно пила його за компанію з чоловіком. Ми жартували, що наше кохання пройде через будь-які перешкоди: вогонь, воду, мідні труби і чай. Він знав, що я не люблю бергамот і не силував мене його пити. А я пила по власному бажаною, ніби доводячи свої любов. А потім я і справді полюбила цей чай... Залишились два не переглянуті диски і це були два мультфільми. Один із них про поні, а інший про трансформерів. І мої діти регулярно сперечались про те, який фільм ми будемо дивитися на цей раз. Венді хотіла про трансформерів, а Стівін про єдинорогів. Хоча мені здавалось, що все має бути навпаки, а потім приходив Доріан і заявляв, що ми будемо дивитися футбол. Ніхто з дітей не любив дивитись футбол, але він ставив ультиматум: або футбол, або робити уроки. І завжди вони вибирати перший варіант, а я тим часом йшла в свою кімнату і дивилась фільм на комп'ютері. А коли матч закінчувався верталась та говорила, що мене сьогодні обділили і мені дозволяли вибрати для перегляду фільм чи серіал. А зараз я вибрала подивитись два мультфільми по черзі. Тоді я була рада, що Свівіна не було поряд, бо він би мені ніколи не побачив те, що мульт про Трансформерів мені сподобався більше. Потім я подивилялась їх ще раз і ще раз і ще раз... Саме тоді я прийшла до висновку, що божеволію занадто швидко. Божевілля - це і є робити одну і ту саму дію знову і знову, надіючись на різний результат. Проте я надіятись відволікатися і не думати про те, що діється навколо. Єдині голоси, які я чула - це голоси із фільмів. Чуючи їх я і справді ненадовго забувалась. Також тоді я прийшла до висновку, що в мене завжди була звичка заїдати свій стрес, просто я її раніше не помічала, бо в мене і стресу було менше. Вже вечері мені нарешті набридло дивитись одне й то саме, тому я вирішила почитати. Перед цим я запалила камін у вітальні. Ми з чоловіком дуже рідко раніше запалювали його, бо це діло часозатратне, проте коли запалювали, насолоджувались цим на повну. Зараз в мене було купа часу, тому мені не доводилося йти на жертви заради задоволення. Кімната стала більш затишною. Скільки себе пам'ятаю я завжди обожнювала цей камін в комбінації і портретом нашої сім'ї вставленим у рамку, який намальований починаючим художником. На картині доволі точно передані риси кожного із нас. Доріан виглядає статним і гордим чоловіком, проте на справді він веселий, добрий і турботливий. Його силует високий і стрункий. Дуже добре підібраний оксамитовий відтінок, який використовувався для зображення його бездонних очей, а його ідеальні чорні волосся... Як то кажуть: мені перестане подобатися чорний, тільки коли придумають колір іще темніший. Він був одягнути у його найсексуальніший смокінг. Коли ми йшли позувати, я змусила його одягнути цей смокінг. Один день незручностей і стільки днів щастя. Тим часом біля нього я виглядаю трохи негармонійно. Моя бліда шкіра і біле волосся роблять мій образ світлим, як і яскраво блакитні очі. Чого не можна сказати про сукню, яку я тоді одягнула, вона була червона, мов рубін, так само як і губи...Я вважаю, що Венді пощастило: в неї руде волосся і зелені очі. Скільки з цим виникало проблем - пам'ятаю той період, коли вона тільки народилася, моя мама звинувачувала мене в тому, що я зраджувала Доріану, забувши, що в мого батька руде волосся і воно могло передатися моїм дітям. Вона доволі дивна жінка. Не дивлячись на це, я завжди старалась купляти Венді зелені речі, як і цю бархатну сукню, вони підчеркували її природню красу. І наймолодший член сім'ї - Стівін. В нього чорне волосся і блакитні очі. Він на картині одягнутий в костюм, який був йому трохи великим і це виглядало дуже мило... Як всежтаки складно зізнавати, що їх немає більше зі мною. В такі моменти мені хочеться думати, що вони десь в кращому місці і їм зараз не так, як мені. Далі я спробувала почитати книгу, але думок було занадто багато і вони не давали мені зосередитись. Після того як я зрозуміла, що навіть, книгу прочитати не можу, і що навіть у важких ситуаціях я не забуваю про іронію, лягла в своє ліжко. Заснути було складно я все вертілась на місці і не могла не думати.