Розділ 4.Знову наука

Андріяна з мамою  зійшли на автовокзалі в обласному центрі. Така подорож сьогодні замінила дівчині  школу.

То була мамина  витівка, чи задум, чи що це не було б, Андріяна ніяк не могла з цим визначитися.

Андріяна достеменно й не знала, куди вони йдуть. Так само як не знала, що мамі забрело у голову.  Погодилась поїхати з нею, тільки щоб не надокучала своїм моралізаторством.

Так, вона знову перегнула палицю. Сама це прекрасно розуміла. Особливо після того п’яниці.  Брр… Аж морозило, коли згадувала. Другого разу буде обачніша. Та мамі такий аргумент навести ніколи б не наважилися.

Мама роззиралася, згадуючи,  у який бік обласного центру потрібно йти. Андріяна чомусь почувала себе не надто комфортно.  Не тому, що знаходилась у малознайомому місці, серед чужих людей. Тут все  було зрозуміло. Ні до неї, ні  до її мами нікому не було діла.

Просто дівчина чомусь подумала, що раніше тато завжди їх возив всюди. Власним транспортом. І не було потреби  випитувати у людей дорогу. Тато знав усе.

А зараз? Андріяна дивилася на розгублену маму, і чомусь встидалася  і себе і маминих розпитувань. Зате вже знала, куди вони направилися. Наркодиспансер!

 Андріяна, як почула, що мама когось з перехожих запитує, яким транспортом краще до нього доїхати, ледь повітрям не вдавилася.

― Мам,  ти взагалі? Я що ―  наркоманка, чи що?  Нащо ти мене туди тягнеш? ― ледь себе стримувала. Слова прошипіла, хоч хотілося влаштувати істерику на весь автовокзал.

― Там не тільки наркомани, там ще й алкоголіки, ― Надя була непохитна. Андріяна відчула,  що у неї всередині все закипає.  

― Ти мене що, кодувати видумала? Як алкашку останню? Я нікуди не піду. Ясно? ― Андріяна вже не пильнувала себе. Люди почали скоса на неї поглядати.

 Надя зупинилася. Якоїсь миті сама запанікувала. Але швидко взяла себе в руки.

― Послухай мене. Нічого я не збираюся з тобою робити. Просто хочу, щоб ти поспілкувалася з деким. І все. Після цього, обіцяю, не буду взагалі тебе вичитувати за те, що ти можеш дозволити собі набухатися коли заманеться. В цьому плані то буде вже твій вибір і твоє життя.

Андріяна закотила очі.  І почервоніла. Слово «набухатися» з маминих вуст прозвучало принизливо. Так наче ляпас отримала..

― Ну, блін. Я ж казала вже, що такого більше не буде! Нащо починати знову?

― Я не починаю, я просто хочу завершити розмову на цю тему  таким чином, ― мама, по ходу розмови  й далі запитувала перехожих про те, як добратися до лікарні. Та вся проблема була у тому, що люд на автовокзалі сам був із приїжджих. Тому Наді ніяк не вдавалося випитати потрібний номер маршрутки чи тролейбусу.

«Хочеш не хочеш, а доведеться взяти таксі».

Це жінку трохи  засмутило. Відколи Надю покинув чоловік, вона постійно вчилася економити.  І одним із пунктиків досить відчутної економії  була відсутність витрат на доїзд куди б то не було. Та раптом за спиною почула голос.

― Якщо хочете, то можете скласти мені компанію. Я теж туди направляюся.

Перед Надею та Андріяною стояв молодий юнак. Надто худорлявий. Можливо так видавалося, тому що був високим. Андріяна мусила задерти голову догори, щоб  роздивитися його обличчя.

«Нічого так, симпатичний!» ― промайнуло в дівочих думках. Хлопець добродушно усміхався. Через плече ― спортивна дорожня сумка.  В руках…

Андріяна вирячила очі. В руках  у хлопця ― пакування з підгузками.

«То капець. Тільки цього і не вистачало! І мені з ним їхати разом! Добре що ніхто з однокласників цього не бачить. Я і підгузки! Ну мам, дякую!».

Уся симпатія до хлопця миттю вивітрилася з голови. Андріяна відійшла від хлопця на достатню відстань, пленталася до маршрутки позаду своєї  матері й того дивака , щоб ніхто  не здогадався, що вона йде разом з тими підгузками.

А Надя зраділа. Все складалося просто чудово. Роздякувалася. Усю дорогу розпитувала хлопця, що як і до чого. Чи працює в лікарні, чи родичів провідує?

Андріяна мамині теревені слухала в пів вуха. В маршрутці вже хотіла всунути у вуха навушники. Але зупинилася.

― У мене там батько лежить. Черговий запій.  Він алкоголік, ― хлопець сказав це спокійно. Без жодного сум’яття. Увесь його вигляд говорив про те, що він не соромиться такої проблеми, що є у його сім’ї. Андріяна закліпала очима, засунула навушники назад у кишеню.

Чомусь згадала, як соромилась того, що їх покинув тато.

«А що було б, якби мій  тато був алкоголіком?» ― дівчина навіть не хотіла собі це уявляти. Скосила очима на маму. Хоч би вона не ляпнула, що теж має вдома алкоголічку. Тоді можна й під землю провалитися.

Та Надя мовчала. Вона почувалася незручно. Карталася, що своїми дурнуватими питаннями зачепила таку делікатну тему. Та й що казати далі, вже не знала.

Хлопець же спокійно запитав, до кого вони їдуть  у лікарню.  Андріяна вдруге переполошилася. Ось мама нарешті й ляпне про неї. Та Надя відповіла, що їде до знайомого лікаря. Хоче про дещо порадитися.

Андріяна видихнула. Тепер вже  знала, з ким у неї буде розмова. Ну, вона це витерпить. Потім  матиме вже спокій. Якщо звичайно мама не порушить свою обіцянку.