Розділ 5. Нова стара знайома

Олімпіада сіла на єдине вільне місце у класі. Біля Луки. Тихенько привіталася з хлопцем, дістала з рюкзака підручник з географії. При цьому не переставала усміхатися. Та й було від чого. Фізично відчувала не висловлене Лукою питання: "Ти як тут опинилася?"

Коли ж учні втягнули вчительку у розмову на тему, як, хто і де провів літо, Лук'ян таки не витримав і пошепки запитав:

― Ти як тут опинилася? 

Олімпіада тихенько пирхнула зі сміху. Настільки точно передбачила це питання.

― Сюрприз!― проспівала теж пошепки.

― Нічого собі! То ось ти про такий сюрприз говорила? Ви що, всі переїхали, чи тільки ти одна?

― Ага, я бачу, що сюрприз таки вдався. Всі переїхали. І батьки і я,― Олімпіада усміхалася. Пообіцяла, що розповість на перерві, яким чином вона опинилася в його містечку.

Вчителька у класі вже розповідала, як провела літо вона. Це було саме те, чого домагалися учні. Сиділи розслаблено на стільчиках, насолоджуючись останніми, перед навчальним роком, вільними від мозкового штурму, хвилинами.

Андріяна ненароком озирнулася і з подивом спостерегла, що Лука, такий серйозний завжди, особливо з дівчатами, усміхався новенькій і про щось мило з нею бесідував. Чомусь стало не по собі.

«Про що можна отак сходу одразу запитувати? Ще й веселитися»

Засовалась на кріслі. Далі вчительку вже слухала в пів вуха. Краєм ока спостерігала за парочкою на задній парті.

Коли на перерві Лука, на превеликий подив не тільки Андріяни, але й усього класу, вийшов з новенькою на вулицю і всівся на найближчу лавочку біля спортивної площадки, однокласники тільки здивовано шепотілись.

Андріяна підійшла до Оксани:

― Як тобі новенька?

Оксана лиш плечима повела:

― Наче нічого. Правда, я ще з нею не спілкувалась, але на вигляд вона доволі таки приємна, ― Оксана не дуже розуміла, до чого це раптом Андріяна запитала про Олю, аж поки не вгледіла, що новенька сидить з Лукою на вулиці. Тоді одразу зметикувала, що ж так подругу мучило.

― Хвилюєшся, чи вона Луку від тебе не відбере? Так у вас з ним давно вже нічого нема. Я ж не помиляюся, коли це кажу, а? ― Оксанині брови злетіли вгору разом із запитанням.

― Ай! При чім тут Лука. Мені до нього ніякого діла нема. Просто запитую. Мені теж вона так нічого наче. Може візьмемо у компанію?

Андріяна лукавила. І то дуже. Новенька їй одразу не сподобалась. Дівчина ніяк не могла згодитися з тим, що Оля не поступається їй красою, можливо, що навіть є красивішою. Була у новенькій якась ледь вловима родзинка, що робила її образ надзвичайно милим. Особливо усмішка… Усмішка, від якої одразу хочеться усміхатись і собі.

А ще Андріяну страшно бісило те, що з Олею одразу ж почав спілкуватися Лука.

«Чому не Матвій, не Іван, не ще хтось там? Хіба мало хлопців у класі? А той бач який принциповий. Від мене значить носа відвернув. А з нею он як мило бесідує. Весело йому, бачте! Сміється!» ― дивилася у вікно на пару. Зловила себе на думці, що дуже давно не бачила Луку таким щасливим. Це усвідомлення гострими кігтями зашкребло по Андріяниній душі. То було неприємно і боляче.

Тому дружити з новенькою, це останнє, що Андріяна хотіла б у цьому житті зробити. Та перед Оксаною потрібно ж якось викрутитися. Слів назад не повернеш.

Оксана сприйняла Андріянині слова з легкою недовірою, але дала собі на спокій. ЇЇ зараз мучило зовсім інше. Що робити з Аліниною таємницею. Дівчина вже другий день спостерігала за Аліною. І розуміла, що робити щось таки потрібно. Відчуття жалю і неспокою за подругу витіснило нарешті відчуття гидливості. Коли з Аліною починала розмову про те, що не варто більше худнути, Аліна робилась німа і глуха. І поводилася дивно. То сиділа за партою усі перерви, куняючи носом. Виглядало на те, що працювала вантажником усю ніч. На жарти однокласників не реагувала взагалі. То раптово починала активно виявляти незадоволення від того, що її хтось турбує. Дратувалася, зривалася на крик. Ходила у школу одягнена так, ніби зима на дворі. Якісь мішкуваті светри, широкі джинси. Жалілася на холод. І це у тридцятиградусну спеку! А виглядала просто страшно. Ніколи ще Оксана не помічала з а Аліною такої недбалості до власної зовнішності.

З Оксаною в Аліни за два дні у школі тільки й розмови було, що про їжу. Та про власну вагу. Вічне хвилювання, що вона товста. Коли Оксана кликала Аліну в їдальню, та відмовлялася, казала що не голодна. А потім сама бігала у ту ж їдальню і набирала купу їжі. Примудрялася все це з’їсти до кінця перерви і зачинялась у туалеті.

Оксана вже не витримувала. Тому для початку вирішила порадитись з Андріяною. Матвію не говорила нічого. Він хлопець, нічого в дівчачих секретах не втямить і так.

― Давай візьмемо Олю у компанію. Я не проти. Андрюх, а ти не помічаєш нічого дивного в Аліні?

― В якому сенсі? ― Андріяна і далі дивилася у вікно. Новенька підірвалася з лавки і стрибала перед Лукою на одній нозі. Ну вона взагалі якась дивачка!

Оксана переповіла усе, що знала про виснажливу Алінину дієту. І те, що та постійно, після того як поїсть, одразу ж біжить у туалет, щоб виблювати. Розповідь Андріяна наполовину прослухала. Але того, що почула, було достатньо.