Розділ 4. Сюрприз

Усе минає. Час не стоїть на місці. Минає сум, минає  радість, минає біль. Завжди приходить момент, коли усе закінчується. Але ж ви чули вислів про те,  що кохання ― вічне? Чи є у цих словах правда? Я частенько про це думаю. А відповіді,  як такої,  не знаходжу. А як гадаєте ви? Подумайте, а я продовжую історію.

Олімпіада з батьками поїхала. На відміну від Лук’янової сім’ї, відпустка у них тривала лиш тиждень. Обмінялись номерами телефонів. Обіцяли переписуватись і не нехтувати новим знайомством. Лука вибачився за те. що зіпсував Олі відпустку. Та махнула рукою. З ким не буває. Прощалися тепло, з сумом в голосі. Лука дивився, як Олімпіада шкандибає до машини й відчував що за цей тиждень якимось чином зумів до неї прив’язатися.  Та хлопнули дверцята, машина завелася  і поїхала.

Лука знову був сам із собою. Кожного ранку бігав по усталеному маршруту і згадував, як від нього втікала  Олімпіада. Усмішка з’являлася на обличчі. Мчав у будиночок і писав есемеску: «Доброго ранку». Відповідь надходила завжди швидко: «Ще не розсмакувала, чи добрий.  Тобі теж!» І усміхнена жовта плямка.

Завжди смайлик.

Олімпіада почувалася набагато краще. Набряк зійшов. Нога майже не боліла. Нагадувала про себе тільки тоді, коли навантаження трохи збільшувалось. Дівчина не могла ще бігати. «Ти там за мене віддувайся. Дивись мені, якщо наїм лишні кілограми, то приїду і тебе поб’ю!» ― жартома грозилася, коли телефонував їй, щоб запитати, як у неї справи.

Нарешті відпочинок завершився й  у Лук’янової сім’ї. Повертались додому у піднесеному настрої. З новими силами.

Лука увійшов у свій звичний ритм життя у місті. Тренування. Дім. Іноді дискотеки разом з Матвієм та Оксаною. Він першим з однокласників дізнався про зміни у їхньому житті.

Андріяну не бачив. Не знав, як вона проводила літо. Крім єдиного болючого спогаду  в Карпатах, нічого більше про дівчину йому не нагадувало. Та і той спогад переслідував його недовго. Скоріше за все, завдяки Олімпіаді, яка просто не давала зануритись глибше у переживання.

 Олімпіаду Лука згадував з приємністю. Чи сумував за нею? Ні. Просто був вдячний, що вона йому трапилась свого часу. Та  й спілкувалися телефоном частенько.  Розмовляли так, ніби все життя одне одного знали. І востаннє бачились  лише вчора.

Під час однієї з таких розмов,  Олімпіада обмовилася про те, що Луку чекає сюрприз. Який саме,  не уточнила,  а потім у розмовах  про нього вже  й не згадувала.  Лука теж забув.

***

Літо по новому  добігло до кінця і стало спогадами. Ще зовсім свіжими, не завжди у фотографіях.

 Школа, зі статечної будівлі знову перетворилась у вулик, де школярі гуділи, мов бджоли.

 Стільки вражень,  стільки новин.  Подруги, котрим не вдалось улітку побути разом,  обіймались після  довгої розлуки. Друзі міцно лупили одне одного по плечу.

Так, літо вміло роз’єднувати. Розлукам  навіть Інтернет зарадити не завжди міг.  

Десятикласників  ошелешило  змінами. Декілька учнів  вже продовжували навчання   в училищах. Серед них і Настька з Вікою. Вони тепер освоювали фармацевтику в  медичному коледжі.   Аліна вразила усіх своїм виглядом. Від колишньої повненької дівчинки не залишилось і сліду. Натомість Аліна стала  схожою  на  скелет, обтягнутий  блідою шкірою. Колись лискуче волосся потьмяніло. Очі на обличчі ніби збільшились, але горіли якимось нездоровим блиском. Увесь вигляд дівчини говорив про те, що у неї проблеми зі здоров’ям. Оксана, яка за все літо лиш декілька разів спілкувалася з Аліною, та й то телефоном, була шокована.

― Аліна, що з тобою? Ти що, і далі худнеш? Блін, та ти сама на себе вже не схожа! ― Оксана покинула Матвія, який пішов ручкатись з однокласниками, і підійшла до Аліни. Вражено її розглядала. Але замість захвату, на її обличчі відбився шок. ― Може ти б зав’язувала з тими своїми дієтами?

― А що?  Правда класно? Дивись, яка я фігуриста! ― Аліна худими руками провела по  боках, ― Я сама шокована таким результатом.  Ще трошки, і моя мрія здійсниться. Ти бачиш, як на мене тепер усі дивляться?

 Оксана слухала і кліпала очима. Аліна настільки була зациклена на вазі свого тіла, що Оксану зовсім не чула. Обкрутилася навколо себе, показуючи, наскільки схудла.

― Ой, в голові закрутилося, ― вхопила Оксану за руку.

― А батьки тобі нічого не  говорять? ― Оксана підтримала подругу за руку.  Вразило, аж до огиди, відчуття самої кістки в долоні.

― Ай, та ну його з тими батьками. Підсовують їжу і підсовують. Ще й слідкують, чи я все з’їла. Добре, що я знаю, як  тієї  їжі потім швидко збутися, ―  Аліна змовницьки підморгнула, натякаючи на те, що Оксані той спосіб теж відомий, ― Вони навіть мене у лікарню хотіли затягнути. Думали, що в мене онкологія. Ледве відчепилися. А ти як?

Оксана розказала про зміни у своєму житті.  При цьому не могла позбутися відчуття відрази. Не розуміла, звідкіля воно могло виникнути. Аліна ж її подруга. Єдина,  хто підтримав Оксану, коли тій було ой як не солодко.  А вона Оксана, зараз гидливо на Аліну дивиться. Змусила себе усміхнутися.

― То ви з Матвієм тепер в одній квартирі живете? Разом з батьками?   Жесть!  А у вас вже було? ― Аліна знову змовницьки підморгнула. Оксана відчула, що її починає нудити.

― Та ні, ми з Матвієм у цьому плані не поспішаємо. Ти вибач, але згадала, що маю йому дещо сказати. Зовсім забула, ― Оксана ляпнула себе по чолі, показуючи, яка вона забудькувата  і побігла до Матвія. Аліна дивилась їй услід і тішилась, що подруга  пораділа її успіхам.