ЧАСТИНА 5. «Л+О=Л» Розділ 1. Літо по новому

Вже майже десятикласники, розбіглися юнаки і юнки у літо раптово дорослішими. Напружена атестація позаду. Хтось планував навчання у школі й далі. Хтось готувався до вступу в училище чи коледж.

Надя з Олександрою та її чоловіком вже знали, що між Андріяною і Лукою дружба завершилася. Все почалося з Різдвяних свят, коли Лука навідріз відмовився йти у гості до Андріяни та її батьків.

Олександра тоді одразу запідозрила, що щось у сина не так. Прямо запитала про причину.

«Тому що дехто не буде радий мене бачити!» ― Лук’ян відповів коротко. Не був готовий розповідати подробиць. Образа їла тоді його з середини. Навіть ім’я Андріяни не міг вголос вимовити. То перед однокласниками він ретельно вдавав байдужість. Одягав маску на обличчя і ходив з нею у школу. Вдома було зовсім інакше. Вдома він був сам собою й вдавати когось перед рідними не було потреби.

Леся зрозуміла, що той "дехто" був Андріяною. Синові у душу лізти не стала. Тому просто подзвонила до Наді і сказала, що на свята не зможуть прийти усі разом, а прийде тільки вона з чоловіком.

Так само було й на Великдень.

Тоді всі остаточно зрозуміли, що Андріяна з Лукою горщики побили так, що склеїти не можливо. І коли ще Надя спочатку сподівалася, що то не надовго, то чим далі, тим більше набувала впевненості, що у них сварка дійсно серйозна.

Почала спостерігати за Андріяною, наскільки це дозволяла нова робота. З дівчиною коїлося щось дивне. То ходила, як у воду опущена, то від радощів ледь під стелю не стрибала. Надя не один раз намагалася випитати в Андріяни, від чого залежать такі перепади настрою.

Андріяна, коли була похмурою, просто відмовчувалась. А коли мала веселий настрій то віджартовувалась. Правди матері жодного разу так і не сказала.

Надя для себе вирішила, що це підліткове. Андріянине навчання  не погіршилося. Дівчина, після того випадку з покаранням, додому п’яна не приходила. Значить переросте і ці дивні зміни настроїв. Чоловік під час своїх нечастих дзвінків говорив Наді те ж саме.

Жінка заспокоїлася. Хоч такого з самою Надею у підлітковому віці не траплялося, та гадала, що не у всіх той перехідний вік минає однаково.

А гірка правда була у тому, що Андріяна до літа встигла пережити усе. І здійснення мрії і її безповоротну втрату. Як тільки з навчанням не створила проблем, залишиться нерозгаданою таємницею.

Ті дні, коли не хотілось нічого і нікого бачити, були днями без Романа. І не просто без нього, а ще й з наявністю чіткого розуміння, що все між ними закінчилось.

Таке траплялося, тоді коли Роман приходив до Андріяни в гості. Це було не часто, бо він вічно тусив з дружками, а до їхньої компанії приєднуватися Андріяна не хотіла. Не почувалася там комфортно, хоч Ольки в компанії вже не було.

Єдиними зустрічами з Романом поза школою, були у дівчини вдома. Та й то не часто. Андріяна щоразу просто таки впрошувала Романа прийти до неї, поки мама на роботі. Закоханій  до нестями дівчині хотілось, щоб Роман увесь час був з нею поруч. Хотілося розмовляти з ним про все на світі, ділитись своїми спостереженнями і переживаннями. Суто дівочими, але ж хіба йому не цікаво?

Та от тільки у Романових відвідин часто була інша мета.

― Я що тут, на дівочу вечірку прийшов? ― криво посміхався, коли дівчина починала ладнати чай на стіл та солодощі.

Він хотів близькості.

Андріяна ж не розуміла, що з нею коїться. Як тільки у неї з Романом доходило до чогось більшого, ніж прості цілунки, дерев’яніла. Одразу ж згадувався перший, невдалий раз. Панічно боялася, що знову щось буде не так. Той страх пересилював усі інші почуття. Коли ж намагалася Роману сказати про нього, чи просила, що б трохи почекав, він злився, одягався і йшов, демонстративно гепаючи вхідними дверима.

Ось тоді Андріяна і хмурніла. Світ перемальовувався  у чорне. Кожного такого разу боялася, що Роман пішов від неї назавжди. Коли ж після її телефонних дзвінків з благаннями пробачити, нарешті мирилися, тоді й настрій сягав небес.

Романа такі проблемні стосунки почали напружувати.

До весняних канікул ще сяк-так підтримував їх. Та врешті - решт, Андріяна зі своєю невпевненістю та вічним ниттям набридла гірше гіркої редьки. Няньчитися з нею, як з дитиною, не входило у його плани. Тим більше, що на горизонті замаячили інші перспективи.

Готувався до студентського життя. А там дівчат, хоч греблю гати. Впевнився у цьому, коли на день відкритих дверей у виші, де планував навчання, побачив їх, матусиних доньок. Тут тобі необмежений вибір. На будь який смак. Одразу перестав шкодувати, що баба змусила на те зібрання овець поїхати. Та й Олька знову замаячила на горизонті. З нею хоча б не нудно.

Під кінець шкільного року дійшло до того, що Роман відверто почав Андріяну ігнорувати. Не вітався з нею у школі, не телефонував сам і не приймав дзвінків від неї.

Андріяна плакала в подушку ночами і писала Роману тисячі есемесок.

Найгіршим днем в Андріяниному житті став весняний погожий день. Тоді вона вкотре підстерегла Романа в шкільному коридорі.

Хлопець побачив її, як тільки вийшов з класу, однак, вже за звичкою, не підійшов. Розвернувся і пішов у протилежну сторону. І коли в інші дні їхніх сварок Андріяна просто дивилася на нього здалеку і не наважувались підійти та заговорити, то сьогодні пересилила себе.