Розділ.6. Скористатися можливістю

Оксану за день до Нового року виписали з лікарні. Могла б ще й довше лежати, однак мама порадилася з лікарем і вирішила інакше. Особливого лікування для дівчини вже не було, та й Різдвяні свята на носі. Нікого в лікарні й так не буде окрім чергових лікарів.

― З гіпсом спокійно можна лежати й удома. На більш комфортному ліжечку, ― сивий вусань ― лікар заспокоював Валентину Григорівну, коли вона запитувала, чи не нашкодить чимось Оксані її перебування не у лікарні, а вдома.

― Гіпс знімемо тільки після свят. Якщо рентген покаже, що все добре, ― виніс остаточний вердикт. Навіть милиці Оксані вручив у користування. Лиш сказав, щоб обов’язково акуратно користувалася та не била ними своїх кавалерів. Оксана почервоніла від таких слів. Не один раз, лікар у палаті бачив біля неї Матвія і зараз жартома про це натякав.

"От же ж цікавий! Хрущ засушений! До всього йому діло є!" ― спересердя подумала. Покосилася на маму, але та лікареві лиш ввічливо усміхнулася і пообіцяла, що до кавалерів таку зброю вони застосовувати не будуть.

Вдома, коли Оксана зашкандибала на милицях у кімнату, і вляглася втомлена дорогою з лікарні, на диван, мама, завжди така впевнена, присіла на краєчок дивана та ніяково повідомила:

― Оксано, ти у мене вже доросла дівчинка, то гадаю, що зрозумієш. Мені здається, що я зустріла дуже хорошу людину ... чоловіка тобто... Ну, не те, щоб зараз я його зустріла... Я давно його зустріла...Тобто знайома з ним... ― мама під час розмови чомусь стискала у кулаки пальці, і розтискала їх, тоді терла долоні, немов би змерзла у руки. Ще ніколи Оксана не бачила матір такою схвильованою. Запідозрила, що це ― не з проста. А мама, з виглядом приреченої до страти людини, дивилася на Оксану.

― Мам, ти часом не про мого тата говориш?

― Ой, доню, та яке про твого тата. Я ж тобі розказувала, що навіть не знаю, де він.

― Ага. Тоді хто цей твій хороший чоловік? Я його знаю?

― То батько Матвія, доню.

― Що-о-о? ― Оксанині брови від здивування злетіли угору, ризикуючи торкнутися коренів волосся на голові.

― Я в шоці! Ну ти, мам, даєш! І коли ви з ним того ... ну, теє... Та блін... Ну, почали зустрічатись? ― Оксана від здивування почала заїкатися. То ж капець! Навіть не чекала на відповідь. Нове питання

― А Матвій? Він знає?

― Славік, тобто його тато, мав сказати йому сьогодні теж.

― То капець! Вже Славік! І що, ви вже жити разом плануєте? А де? А мене що, він удочерить? Якщо так, то я проти. Мені не треба, щоб у нас з Матвієм був один тато. А то це ж то, як його, інцест буде! Бляха, то просто жесть.

Валентина Григорівна лиш очима кліпала. Оксана так швидко сипала тими питаннями, що не встигала, не те, що обдумати, що відповісти, але будь-яке слово вставити. Нарешті доньчин словесний потік сповільнився, і потроху стих зовсім. Оксана заплющила очі і мама не могла ніяк зрозуміти, чи донька не проти такого маминого вибору.

Валентина Григорівна й сама досі вагалася, чи правильно чинить. Вона стільки років була сама, відколи розлучилася з чоловіком. Батьком Мар'яни та Оксани. Дуже обпеклася у тому шлюбі. Їй, такій наївній, він під час залицянь обіцяв золоті гори, а на ділі виявився алкоголіком та ігроманом.

Ще на початку спільного життя Валя надіялася, що з нею він зміниться. Та змін не було. Коли народилася Мар'янка, знову надіялася, що заради дитини він зміниться. І знову намарно. Коли завагітніла Оксаною, не встигла йому навіть сказати. Бо в той день прийшов додому злющий, і вперше підняв на неї руку. Та не просто підняв, а побив так, що думала, втратить дитину. Ще й на очах у старшої доньки. У всьому виною був програш великої суми грошей, яких не мав. Поставили його на лічильник. Тоді Валя й прийняла остаточне рішення розлучитися.

Про другу вагітність так йому й не сказала. Не хотіла від нього навіть аліментів на старшу дитину. Просто бажала, щоб він назавжди зник з її життя. А Оксані ніколи про нього й не розповідала.

Ще довго їй той невдалий шлюб давав про себе знати. Та, слава Богу, уже все позаду. Дала сама собі обіцянку, що більше ніхто й ніколи не буде знущатися з неї та її дітей.

З таким багажем знань про сімейне життя, Валентина Ігорівна ніяк не могла наважитися на друге заміжжя. Вже гадала, що й не буде його. Аж, тепер, коли на горизонті з'явився Ярослав, Матвіїв батько, щось у душі ворухнулося, залоскотало, і повільно почуття почали висовуватися з зашкарублої душі на волю.

Валя з Ярославом вже декілька разів зустрічалися. Чоловік їй подобався, а те, що сам виховував сина взагалі було для Валентини Григорівна великим плюсом. Значить дітей він любить. Та все одно жінка була обережною. Поки що варіант спільного проживання навіть не розглядала. Хоч цілком припускала, що таке стане можливим. Тому Оксану заспокоїла:

― Доню, про спільне життя ще ніхто не говорить. Я просто хочу запитати, чи ти не проти, щоб Новий рік ми зустрічали всі  разом ― з батьком Матвія? Ну і з Матвієм теж, звісно.

― А Мар'яна знає?

― Знає. Я їй сказала. Декілька днів тому, коли вона приїхала за своїм платтям.

― Ясно! ― Оксана промовчала, ― А може розділимо територію? Ти святкуєш зі своїм Славіком (смішно наморщила носа, коли промовила ім’я) у нього вдома, а ми з Матвієм тут?