Розділ 5. Шкільна вечірка

У школі Андріяна при зустрічі з Романом демонстративно відвертала голову. Хай не думає, що вона за ним побіжить, лиш він пальцем кивне.

Та уся біда була у тому, що ніхто тим пальцем їй не кивав.

З дня у день ситуація не змінювалася і дійшло вже до того, що Андріяна почала себе картати за свою, таку невчасну  і дурнувату гордість. Ледь стримувалася, щоб не заговорити з Романом першою. Щодня посилювався  страх від думки, що може їй примарилася зацікавленість Романа, і насправді він з нею жодних стосунків не планував.

Аж мороз по шкірі йшов від таких думок. Андріяна не могла собі дозволити таку розкіш, як втрата коханої людини через власну дурість. Знову почались виправдання. Ну і чого вона так розгнівалася. Може він дійсно не зміг тоді прийти. Хоча б запитала, що там у нього трапилося такого.

Результат таких думок з’явився дуже швидко. Дівчина почала вважати себе виною у тому, що Роман обходить її стороною. 

Хлопець і справді,  коли бачив її, лиш усміхався та у знак вітання кивав головою. Не робив жодних спроб підійти, вибачитися, чи хоча б привітатися словами, а не жестами. Кожен день ― одне й те ж. І з кожним днем Андріяні здавалося, що він все більше і більше байдужіє.

Дівчині від пошуку можливих варіантів примирення плавився мозок. Найпростіший спосіб ―  підійти все - таки першою і обговорити ситуацію, відкинула. Хай там як, однак не хотіла вже зовсім змішати себе із болотом. Уся надія була на шкільну новорічну вечірку. Бо та вечірка для учнів з  дев'ятого по  одинадцятий клас. І Роман там точно буде. Ще не знала як, але була впевнена у тому, що на тій вечірці вони помиряться.

В Андріяни додалося проблем і переживань. Губилася у здогадках,  чи мама відпустить. З татом, відколи бачилася з ним у клубі,  принципово не розмовляла. То він її здав…

«А сам …. Теж мені, взірець ідеальності!»

Батько телефонував дуже рідко. І то, в основному, до мами.  Коли гроші на картку перераховував. Кожного разу обов’язково хотів знати, на що мама потратила ті, які перекидав минулого місяця.

Андріяна не раз чула, як мама відчитується телефоном за придбані за його кошт покупки, чи сплачені комунальні послуги.

Андріяну це дуже ображало. Ніби перекидав гроші чужим людям, а не власній дочці.

«Благодійничок, блін!»

Дівчина не могла зрозуміти: чому тим проблемам не було ні кінця ні краю? На додачу до Романа та батька, вона вже місяць майже не могла нікуди відлучитися після школи. Одразу після уроків йшла додому. Відчувала, що ще трохи такого покарання, і поповнить шкільні ряди аутсайдерів. Та вдіяти нічого не могла.

Мама сказала, що якщо порушить обіцянку, то вони з батьком узгодять, щоб їй не давати грошей взагалі. Андріянині  ж запаси танули, як сніг на сонці.

"І що я зробила такого, що мамі закортіло замурувати мене у чотирьох стінах?" ― Андріяна приходила  після уроків додому, йшла у свою кімнату й щоразу ставила собі таке питання. Її подруги вдома після школи не засиджувались. Шастали по магазинах у пошуку подарунків, святкового вбрання. Ну, крім Оксани, бо вона нікуди не піде на Новий рік. Та у тої хоч причина поважна.

 Як же Андріяні  кортіло бути з дівчатами. Може й Роман від неї бокує, тому що за нею забагато нагляду.

Знала, що Настька з Вікою давно алкогольними напоями балуються і батьки ніколи з ними не конфліктували з цього приводу. Настя з Вікою своїх батьків вважають  крутими,  продвинутими. А у неї, Андріяни, мама ― ніби село затуркане. Про батька  й взагалі не хотіла думати.

"Правильно Роман говорив: хай бабло дає. Більше від нього нічого мені не потрібно. ― бурчала собі під ніс, коли слухала  чергові музичні новинки та роздумувала про свою нелегку долю.

"Ну подумаєш, трошки не розрахувала. Але це ж було вперше, тому й вийшло так. На майбутнє, я б себе контролювала. Так ні. Мама думає, що я алкашка, і  втримає мене у стінах від поганого впливу. Пощастило, що хоч якусь там собі роботу знайшла!"

Дівчині й справді пощастило. Вже понад  тиждень добрих три години, а то й трохи більше, у будні дні, після школи Андріяна залишалась вдома сама. Недоліком було те, що частенько мама чіпляла на холодильник список робіт, які Андріяна мала виконати до її повернення. Та з цим ще можна було миритися. Ті завдання виконувала через раз. Все одно ніхто не бачив.

Мама працювала  й у суботу. Тому суботи Андріяна тепер любила найбільше. Якби ж то Роман не повівся так. Міг би приходити до неї в гості.

***

Як же Андріяна здивувалася, коли мама на шкільну вечірку її відпустила.

― Я тобі довіряю. Хоч довіра ― дуже хитка штука. Дивися, бо щось витвориш, і тоді довіри до тебе взагалі не матиму. І я надіюся, що там Лука буде?  З ним ти точно  не накоїш дурниць.

«Бла..Бла..Бла…» ― іронізувала подумки Андріяна. Вголос же вимовила солодким і ніжним голосочком.

― Дякую мам! Ти у мене найкраща. Там і Лука буде і всі мої однокласники, не хвилюйся. Але дай мені гроші, а то мені й одягнути на ту вечірку особливо нічого.

***

Субота наближалася зі швидкістю світла. У школі тільки й обговорень було, хто у чому буде одітий і куди після вечірки втече. Андріяна суботнього вечора чекала, як ніколи. І ось, нарешті, довгожданий день у всій красі.