ЧАСТИНА 4. «Кого лякає воля?» Розділ 1. Нова пара

Андріяна влетіла у клас вже після дзвінка. Щоки їй пашіли, чи то від швидкої ходи чи то від морозу. А може дівчині ніяково було перед учителем? Історик був із тих людей, що за словом у кишеню не лізуть. А до учнів, що спізнювалися, у нього було особливе ставлення.  

Андріяна  ще у дверях попросила вибачення за спізнення і всілася на своє місце. Намагаючись чим швидше вникнути  навчальний процес, швидко та  шумно витягувала шкільне приладдя з сумки. Ручка, недбало кинута на парту, не втрималася, покотилася і впала на підлогу. Вчитель, що мовчки спостерігав за Андріяниною метушнею,  прокашлявся і голосно виголосив:

― Юна панно, можете не поспішати уважно мене слухати. Гарненько собі всядьтеся. А ще  з подругами привітайтеся, розпитайте як у них справи! Я почекаю.

У класі тихенькі смішки і пирхання.

― Пробачте, ― Андріяна почервоніла ще дужче, нахилилася щоб підняти ручку, але не розрахувала, і, коли підводила голову, добряче стукнулася об стіл. Зойкнула від болю. Аліна прошепотіла: «Акуратніше. Дуже болить?»

«Ні, нормально все» ― Андріяна почухала голову.

 Вчителя така картина  не надто зворушила. Навпаки, знову кинув в’їдливо:

― Може викликати лікаря, Григорчук? Чи самі справитеся? ― то він звертався вже  до Аліни. Аліна,переймаючись, що від учителя дістанеться зараз і їй, втупилася у дошку. Вдала, що не шепталася тільки що з Андріяною.

 ― Давайте сьогодні замість уроку історії повправляємося у наданні  невідкладної лікарської допомоги?― сарказм чувся у кожному слові.

― Все добре. Вибачте ще раз, ― Андріяна нарешті притихла.

― Ну тоді, юна панно, з вашого дозволу,  я продовжу… ― вчитель нарешті  вирішив привернути увагу усього класу і залишив Андріяну у спокої.

Та полегшено видихнула. Могло бути й гірше.

Лука дивився на Андріяну і не міг нічого зрозуміти. Вигляд у неї цілком нормальний. Нічого не змінилося.

«Що вчора сталося такого? У чому я винен?»

Звісно, коли Андріяна залетіла в клас,  Лук’ян полегшено зітхнув, відчуваючи, що тягар невідомості упав йому з пліч. Але тепер знову ставив собі питання:  «Що трапилося вчора? Андріяна виглядає  ж  цілком нормально!»

 На перерві підійшов до неї:

 ― Може скажеш мені, що вчора сталося? Твоя мама у всьому чомусь мене звинувачує?

Андріяна почервоніла, усміхнулася через силу.

― Не зважай. Мама мене не зрозуміла. То не в тобі була річ, ― відвернулася до Аліни, щось запитуючи.

Луці виглядало так, що він напрошується у співрозмовники.

«Ну якщо так, то й гаразд!» ― відчув себе кепсько. Образа здавила Луці груди.  Однак, якщо все вирішилося, тоді про що говорити далі? Нема про що говорити. Хай собі живе своїм життям.

Більше Лук’ян  Андріяну не зачіпав. На уроках намагався слухати вчителів. Навіть біля дошки щось розказував на географії. І тільки час від часу, зовсім випадково, як йому здавалося, кидав погляд на першу парту, де сиділа Андріяна. Тоді запах суниць лоскотав йому ніздрі, і Лука  відвертався до вікна. Переводив подих і чекав, коли біль у грудях відпустить.

Так, йому все ще боліло. Не можливо за одну  мить забути половину від прожитого вже  життя. А Андріяна якраз і була тією половиною.

***

Того дня  на одній з  перерв,   учні 9-А класу були шоковані    новиною. І та новина дала початок  для нових розмов, думок і сподівань.

Андріяна з подругами про щось у коридорі перешіптувалась, та раптово, коли вгледіла Романа, що простував коридором, перервала  розмову, лиш кинула дівчатам:

― Я зараз, ―  і побігла до хлопця.  

― О, мала, привіт! Де пропала вчора? ― Роман недбало поклав руку на талію Андріяні, що кинулась до нього з обіймами. Так само недбало відповів на цілунок.

 Андріяна скоромовкою почала розказувати…

***

Надя зайшла кімнату до дочки,  коли зауважила, що пора виходити  у школу, а Андріяна зі своєї  кімнати ще не виходила. Постукала і, коли не почула відповіді, відчинила двері. Те, що побачила, шокувало.

 У кімнаті наче торнадо пронеслося. Стілець біля столу перекинутий. Покривало з ліжка недбало шпурнули на підлогу, на білій тканині  чітко виднівся відбиток підошви. Андріянині черевики теж розкидані по підлозі. Надя затулила рота рукою.

«О, Господи!»

Андріяна спала на ліжку. З чорним від туші обличчям, в тому ж одязі, в якому пішла на дискотеку.

«Вона ж п’яна була!» ― Надя була шокована. На додачу до всього у кишені зателенькала мелодія.

«Це ж треба! З самісінького ранку!» ― Надя підняла брови угору, коли побачила, хто телефонує. Прийняла виклик, вийшла у коридор.

― Чого тобі? ― кинула замість привітання.

На Надю обрушився шквал обурення вже майже колишнього чоловіка.

Що вона собі дозволяє?  Чому не пильнує за тим, що творить  їхня  донька? Все ще обурюючись, поставив питання:  «Ти знаєш,  де вчора вона була?». Одразу ж  і дав на нього   відповідь:  «Не знаєш. Я впевнений у цьому. А вона  якимось чином спромоглася з’явитися  у клубі для дорослих, ще й не сама, а з якимось хлопцем».