ЧАСТИНА 3. Любов помножити на нуль Розділ. 1. Секрети

Андріяна в школу не пішла. Зранку ледве встала. Голова крутилася, у роті пересохло. Горло боліло. Далися взнаки вчорашні капці на морозі і благенька одіж.  Впала на ліжко, вкуталася у ковдру. То морозило, то в жар кидало. Але у тім своїм стані була щаслива.

За вікном небо сипало сніжком. Зима нарешті завітала у гості. Зайшла тихо й красиво. Без своїх частих супутників: хуртовин і колючих вітрів.

Андріяна завжди раділа снігу. То для неї була казка. Але не цього разу. Не мала сил підвестися і подивитися на ту красу. Лиш заплющила очі і уявляла, як у таку ж сніжну пору гулятиме з Романом у парку. І обов’язково має бути так, щоб гілля дерев  аж вгиналося від снігу.

― Андріяна, ти чому не встаєш? Проспиш все на світі, не тільки школу, ― мама заглянула до дівчини кімнату.

― Мам, мені щось зле. Певно температура, ― просипіла. "Ого. Та у мене голос пропав!"

Мама занепокоїлась. За якусь мить Андріяна вже міряла температуру. На тумбочці біля ліжка парував чай з малини. Так і є. Температура ― тридцять вісім і дев'ять. Мама подивилась на горло. Червонюще.

― Доню, ну де ж ти того набралася? Завжди кажу, вдягайся тепліше. Так ні. Все у Вас має бути коротке ― і спідниці і куртки! А потім хто має переживати? Ну звісно ж! Мама!

― Мам, я в джинсах ходжу і у пуховику до колін, ― просипіла Андріяна. Про вчорашнє не треба й згадувати.

― Розказуй мені тепер, ― мама не по справжньому сердилася. А якщо й по справжньому, то якось так, тихо. Не кричала. Лиш монотонно кидала слова. На неї то було не схоже. Така відсутність емоцій Андріяну могла б занепокоїти. Якби тільки дівчина почувалася краще.

Таблетки, спреї, чаї. Усім напічкана, Андріяна  спала  у ліжку  добрих пів дня. Забула подзвонити у школу, сказати, що захворіла. Телефон з вечора на зарядку не поклала, то він чорнів на тумбі темною плямою. Ще й  мабуть, розрядився.

― До тебе гості, ― мама заглянула в кімнату вже після обіду.  Андріяна усміхнулася новині. Уроки в школі ще не закінчились. То що це значить? Це точно не Лука. Скоріш за все ― Роман. На нього так схоже. Він може запросто прогуляти школу.

Навіть попри те, що страшно боліла голова, Андріяна тішилась,як мала дитина. Її хвилювало хіба те, що вона лежить така негарна, зі сплутаним волоссям, з пересохлими губами. Вигляд не для хлопця, в я кого закохана.

Мама вийшла у коридор, пропускаючи в кімнату гостя. Андріяна усміхалася найчарівнішою зі своїх усмішок. Та усмішка потихеньку зникала з обличчя. У кімнати зайшов Лука.

― Привіт. А ти чого не в школі? ― просипіла здивовано. Закашлялася. Лука виглядав схвильовано. а в руках тримав шарф. І не просто шарф, а якусь коробку, яку у той  шарф закутав.

― Тебе у школі не було, додзвонитись до тебе не можу. То подзвонив твоїй мамі ― на цих словах Андріянина мама, усміхаючись, покинула кімнату, ― А ти у мене хворенька, зайчику. Як я міг в школі  сидіти. Дивись, що я тобі приніс. Боявся, щоб не змерзла. Вона така тендітна, як ти,― розкутав коробку і витягнув звідти маленький горщик, у якому красувалася рожевими квітами, якась маленька рослинка.

― То фіалка. Буде з тобою тепер поруч, як і я, ― поставив вазон на тумбочку.

Андріяна подякувала. На душі страшно кепсько. По перше ― це був не Роман. А по друге ― мала Луці про того Романа сказати якнайскоріше. Знову відкладе ту важку розмову. Та й не знала, з чого почати. Слухала, як Лука розказував про те, що трапилось на уроці біології, коли хтось із хлопців поклав на стіл упаковку презервативів, щоб покепкувати з вчительки.

― А вона, уявляєш, зайшла в клас, глянула на стіл  і каже: "Дуже добре! Зараз будемо наочно показувати, як цим користуватися. І першим до дошки викликала Івана. А то він і поклав ту пачку на стіл. То Іван такого блідого вхопив! Весь клас під партами від сміху лежав. Коротше, вчителька супер! Хімічка вже б увесь клас до директора потягнула.

Розказував зі смішками. Андріяна теж усміхалася. Але думками була далеченько. Лука зауважив це. списав на хворобу, довго не засиджувався. Сказав, що дівчині необхідно відпочивати, а він буде кожного дня заходити. Попрощався, поцілував у щічку і  пішов додому.

Андріяна дивилася на  квітучу фіалку, поки не заснула.

"То був не Роман!"

***

Матвій став колишнім Матвієм.  Колючим, в'їдливим, таким, що за словом у кишеню не полізе.  Постійно у своїх колючих фразах удосконалювався і вправлявся на Оксані. Ось і цього разу...

Учителька української мови та літератури запропонувала дев'ятикласникам підготувати до Нового року виставу для учнів молодших класів. Почали дискутувати з приводу твору, який варто взяти за основу для вистави.

― Та нашо якийсь твір брати. У нас в класі оно письменниця є. Що хочеш, вам напише. Любий сценарій. Оксано, чого мовчиш? Піднось руку, кажи, що змогеш, ― крикнув на увесь клас і загиготів. Оксана заціпеніла. Усі знову повернулись і втупилися поглядами у неї. Вона тихо почала Матвія ненавидіти. Через те, що образила його, не могла дати гідну відповідь. Бо знала що він правий.

Ніхто нічого за тиждень не забув. Матвій не давав забути. Тими своїми колючками кидався в Оксану, а всі чекали вистави.

Ось і зараз не могла нічого відповісти. Дивилася просто на дошку.