Розділ 6.Прийняти рішення важко

У 9-А класі напругу у повітрі  відчували навіть учителі. Що вже говорити про учнів. Матвій ще у понеділок пересів від Оксани на задню парту.

― Успіху тобі братан, ― кинув Луці, коли проходив повз. Той витріщив очі:

― Ти про що?

― Та так, ні про що. Не зважай, брат, ― скептично відповів.

Оксана сиділа червона, як і та кофтина, яку умудрилася того дня  вдягнути. Здогадувалася, що він пересяде. Але, щоб  так демонстративно!

 Ручкою вимальовувала на полях зошита якісь листочки. Опустила голову, зосередилась на тих витіюватих лініях. Лиш би ніхто не бачив тих сліз, що вже готові були бризнути з очей. Спиною відчувала цікаві погляди. Вуха вловлювали шепіт.

«Потерпіти всього лиш декілька днів. А там забудуть» ― повторювала про себе.

 Аліна з Настькою і Вікою не втрималися, на одній з перерв  підсіли до неї.

― Оксанко, ви що, з Матвієм посварилися? ― Віка защебетала, хоч ситуація  явно не передбачала такого веселого тону запитання.

― А що, не видно? ― Оксана не особливо хотіла розповідати, але  все одно не відчепляться.

― А чого? Що сталося, ―  у Настиних очах блистів спортивний інтерес. На співчуття там і натяку не було. Оксана то відчувала. І так було їй зле від того, що подруги хочуть вивернути їй душу з простої цікавості, що почала злитися. Виручила Аліна:

― Та що ти лізеш до неї з дурними питаннями. Яка різниця, через що? Не бачиш що їй погано, ― обійняла Оксану за плечі. Настя і Віка почали виправдовуватись.

― Серйозно все? ― Аліна їх не слухала, тихо запитала Оксану. Оксана кивнула головою. Аліна співчутливо зітхнула.

― Може,  все налагодиться. Не переживай.

― Може, ― Оксана в цьому не була така впевнена, але хотіла припинити ту важку для себе  розмову.

На перерві,  перед останнім уроком Аліна підійшла до Оксани і шепнула:

― Знаєш, що? Приходь сьогодні до мене, влаштуємо собі дівчачий вечір. Піцу замовимо, кіно якесь подивимось.

Оксана з вдячністю, кивнула Аліні. Хоч щось відволіче її від думок про Матвія.

***

Роман не з’являвся у школі увесь тиждень. Йому й раніше заввиграшки було прогуляти уроки, якщо не мав бажання щось вчити. Увесь день міг прошвендятися  містом,  якщо бабуся вдома була. А коли була на дачі, то сидів вдома. Раніше разом з ним частенько прогулювала уроки і Юлька. Але тепер ні. Не сумував навіть за нею.

Цього тижня причина таких прогулів ховалася не у бажанні забити на навчання. Ні.  Він  розраховував на ефект для тієї малої з дев’ятого класу.

Коли побачив, як  Андріяна  у парку цілується з тим жовторотиком, був готовий  його придушити. Ледве стримався.

А вона? Не така вже й тихоня, якою здавалася. Замість того, щоб забути про все на світі, і думати тільки про нього, Романа, спокійно гуляє з тим своїм шмаркачем. Бісило! Все бісило! І та мала бісила! Бісила страшенно. І снилася щоночі.

Спортивний інтерес до дівчини зростав. Підігрівав свої думки і бажання алкоголем. Майже щовечора з дружками волочився по нічних клубах. Музика, алкоголь, легкодоступні дівчата, яких у своєму невеликому місті знав поіменно.

В клубах Романа теж знали всі. Дарма,  що  ще неповнолітній. Особливої прискіпливості до віку охоронці тих  клубів  не виявляли.  А гроші робили свою справу. Дохід закладу понад усе. Роман знав це і користувався тим сповна.

Чому не ходив у школу? Бо знав, що якщо ще раз побачить того  Андріяниного чмиря близько біля неї, то точно себе вже не втримає. Нащо дівчинку лякати? Він потерпить.

***

У ваганнях Андріяни на початку тижня переважало бажання сказати Роману «ні». Але кожного дня, якого вона не бачила його, та впевненість танула. Під кінець тижня хотіла його бачити,  хотіла щоб знову її цілував. А він не з’являвся. Вже й шкільні будні у тижні закінчувалися. В п’ятницю Андріяну охопила паніка. Сьогодні точно відбудеться зустріч. Але ні. Роман у п’ятницю теж не з’явився. Як і в суботу і неділю.

Андріяна впала у відчай. Може він передумав, коли побачив її з Лукою у парку. Чого вона дурна не погодилася відразу?  Тоді, у школі,  коли він запитав її.  А якщо тепер вже нічого не буде?

Ось! Бачите, саме зараз, коли відчула, що може втратити свою мрію… Саме зараз Андріяна для себе усе вирішила. І те рішення, було для неї мов на долоні. Красувалося своєю чіткою формою.

***

В понеділок ввечері прийшло повідомлення: «Принцесо, вийди на вулицю!». Андріяна сиділа якраз над домашніми завданнями. Важка задача з геометрії  ніяк не вирішувалася.  Прочитала, і у чому була, вискочила у коридор. Хотілося його бачити. Відчути ті губи на своїх. Серце колотилося з неймовірною швидкістю.

― Ти куди на ніч? ― на порозі кухні стояла мама.

― Я з Оксаною маю зустрітися, ― Андріяна мимоволі збрехала. Чому так зробила і сама не могла до пуття зрозуміти. Але мама  розвернулася і зникла у кухні. Лиш звідти кинула:

― Не затримуйся довго.